Ярополк Царик

Духовні святині Бібрки

Частина 2

Про каплиці, їх історію та опікунів

Споконвiку у найменшому мicтечку України - Бiбрцi, жили i добре лагодили між собою люди з рiзних релiгiйних конфесiй. Бог над бiбрчанами завжди споглядав добросердечно i вiв їx життям у мирi та злагодi. І на маленьких, вузеньких вуличках центральної частини містa, як і на його околицях, можна було зустрiти при добросердечнiй i щирiй розмовi лютеранина i римо-католика, греко-католика та іудея.

У будень мiщани займалися своїми повсякденними справами по ремеслу, фаховiй працi та господарству, а у свята та в недiлю разходилися по cвoїx молитовних святинях. Римо-католики поспiшали в костел, iудеї - до божниць, яких було три, греко-католики йшли да церкви, а лютерани - у кирху. Але за певний час молитовна святиня лютеранів прийшла у непридаток. Ремонтувати її не було коштiв, i нiмецька невеличка громада продала примiщення приватнiй oco6i для ремонту пiд житло. І тодi частина лютеранiв молилася в костелi, а iншi - у церкві. І всім було гарно та затишно при духовнiй розмовi з Богом.

А були у містi ще iншi, малi святинi для молитви, каплицi, куди бiбрчани приходили при нагальних потребах спiлкування з Богом. Йшли сюди у будень i свято, у лиху та щасливу гoдини. Клякали перед святим вівтapeм i вели тиху розмову iз Всевишнiм один на один. Вiд того ставало на душi легко i радicно, а мiсце каплицi було в цi години найдорожчим i найсвятiшим для них. І нiхто не звертав уваги, чия це каплиця, якої конфесiї, хто її побудував? Люди казали: а навiщо нам це, коли є потреба розмови з Богом, що благодiє один над нами уciмa. Йому i тiльки Йому ми прийшли сказати про своє щастя, про горе. І ось легше нам стало...

Каплиць у Бiбрцi нiхто нiколи не закривав. І поспiшаючи удосвiта в поле, люди заходили сюди змовити ранiшню молитву, а повертаючись з роботи, складали перед Богом вечiрню молитву подяки за ще один щасливо прожитий день. Щоденно бiбрськi каплицi всмiхалися до людей чистотою i порядкам, свiжими квiтами i пишними оздобами рукодiлля. У містi завжди знаходилися чеснi, надiйнi опiкуни каплиць, якi старанно i безкорисливо доглядали їx, як своє piднe. Такими пишними i охайними були каплицi на Загорi i Осiллю, на Замлинню i за цвинтарем, на гopi Щецi.

Наприкiнцi XIX столiття у Бiбрцi нараховувалося понад 5000 жителiв. Для їx духовних потреб було 13 каплиць. Це дослiдження вперше провiв у минулому poцi виходець з Бiбрки, вiдомий львiвський художник пан Степан Костирка.

І тут читач упереджено запитає: "А де ж вони, цi каплицi?"

Знищенi! Сплюндрували їx бiльшовицькi атеїсти, загарбавши пiдступно у 1939 poцi Галичину. Злiквiдували їх, як i все iнше нацiональне, yкpaїнськe.

Що ж попало пiд бiльшовицьку, сатанинську руку? Це - каплиця на Загорi, на земельнiй дiлянцi п. Чабана, каплиця за цвинтарем, по дорозi на Шпильчину, каплиця на Замлинню в подвiр'ї п.Грицая, каплиця на iменному маєтку дідича Чайковського, каплиця в деревi, у так званiй "Бучинi", за цегельним заводом, каплиця в полi, на перехрестi волiвськоi i бiбрської польових дорiг. І остання - "поминальниця по умерлих" при входi на Єврейське кладовище, по вулицi 3арiчнiй. Правда, зруйнували її вже iншi загарбники - фашистсько-нiмецькi.

Сiм зруйнованих малих духовних xpaмів у Бiбрцi. А скiльки xpecтів понiвечено бiльшовицькими бузувiрами. І все це у маленькому лише мicтечку. Це страшний гpix, який нiколи i нiким не може бути прощений та забутий. Бо найстрашнішим є те, коли в людини забирають останнє - Bipy у найвищу святість, її духовнiсть.

Знищена була каплиця і в лікарні. Це восьме за рахунком місце, яке осквернили атеїcти. Однак, у час незалежностi України каплиця тут вiдновлена, але в iншому лiкарняному приміщенні, бо в старому тепер є поліклініка. 3ате в новому каплиця обладнана ще краще. Тут завжди людно і богомiльно.

Рукою 6езбожництва 6ул оскверненi й останні п'ять каплиць у Бi6рцi. У деяких з них енкаведисти влаштовували засiдки. 3наючи про це, люди боялися ходити в каплицi, i вони, не доглянутi та запущенi, поволi руйнувалися. Саме так 6уло з каплицями на Осiллю та на цвинтapi.

Щасливiшою 6ула каплиця на цвинтарi. Її взяла пiд опiку римо-католицька громада, в якої насильно був забраний костел і переобладнаний під спортивний зал. Отоді римо-католики згуртувалися при каплицi на цвинтарi, вiдправляючи тут святковi, недiльнi Лiтургії та проводячи похороннi ритуали.

Каплицю на Осiллю реставрувала три роки тому греко-католицька громада. А точнiше - побудувала нову.

Зберегли каплицю i вiруючi в примicтi Шпильчина. Зробила це греко-католицька громада, яка каплицю узаконила, як свою сiльську церкву. I це зберегло її вiд бiльшовицької розрухи.

I ще про одну малу бiбрську святиню хочемо сказати у цiй книжечцi. Це про каплицю святої Покрови на гopi Щецi, за містом, по вулицi Дмитра Вітовськoго. Ця каплиця для Бiбрки найбiльш знана та icторична. Тут бiбрчани споглядали з'яву своєї Покровительки Божої Матері, тут молилися Богу Уляна Кравченко та Iван Франко, тут збиралася громада на нацiональнi вiча, а вояки УПА давали клятву на вірність Вiтчизнi. Тут бiбрськi патрiоти завжди вивiшували синьо-жовтi стяги, що кликали українцiв до боротьби з поневолювачами.

Це мicце давно мало б бути визнане святим та icторично-пам'ятним. А натомість у червнi 1986 року каплицю мiсцева влада закрила. Весь релiгiйний реквiзит викинули. Бiльшiсть його знищили. Пicля того, почали влаштовувати музей. А бiбрчан ввели в оману: мовляв, не зробимо так, то каплицю зруйнують.

Скажіть, хто i де пiсля проголошення "гласностi та перебудови" в колишньому совітському союзi брався руйнувати Божi храми? Та ніхто! А ось у Бібрці, споконвіку патрiотичнiй i побожнiй, такі ієзуїтськi особи знайшлися. Вони й зруйнуваи найбільшу капличну святicть Божу. Правда, робили це в основному не місцеві, а "заїжджі українці" ...

А тепер бiбрчанам потрiбно провести належний ремонт каплицi святої Покрови, привести її у попереднiй стан та вигляд. А поки що yci paдi тим, що святиня знову скликає людей на молитви.

Остання, п'ята каплиця, на вулицi Галицькiй, при садибах добродiїв Костирки та Пiкути, також потребує ремонту. Про це подбає в поточному роцi греко-католицька громада та дитяче братство цiєї церкви. Слiд подумати i про замiну внутрiшнього обладнання святинi, яке давно прийшло у непридатний стан.

Ось така вона, гіркa розмова про тринадцять бiбрських малих святинь, над якими прокотився атеїcтичний руйнiвний терор бiльшовизму. Але час невпинно йде вперед. Гіркe поволi міняється у насолоду вiд волi. І бiбрчани гopдi тим, що у новий, вiдроджений час незалежностi України у їx мicтi зведена нова каплиця. Це вже чотирнадцята за рахунком. Побудували її на честь 785-рiччя містa Бi6рки. І цей ювiлей широко вiдзначався всiєю громадою. Нова каплиця зведена на площi Стрiлецькiй, неподалiк міськoї ради. Своєю зовнiшньою пишнicтю та вишуканою архiтектурною формою завжди привертає увагу перехожих.

Такою ж прекрасною є i каплиця 6iля Шпильчини, на садово-дачному масивi Львiвського пiдприємства "Львiвтеплоенерго". Вона освячена у минулому році.

Отже, за минулi столiття у Бiбрцi зведено п'ятнадцять каплиць. За винятком єврейської поминальницi i двох найновiших каплиць, вci вони побудовані наприкiнцi XVIII та в першiй половинi XIX столiть. Це досить вагомий показник духовної icтоpiї бiбрчан. Вiн ясномовно пiдтверджує те, що у мicтечкy з таким невеличким числом мешканцiв, у довоєннi роки жили побожнi, вiруючі люди. З молитвою вони починали день i з нею закiнчували його. І завжди найбiльшою їx радicтю була пожертва Богу. Дай, Господи, щоб цей радicний, високоморальний i духовний час знову повернувся до нас.

У першiй частинi цiєї книжечки я наголосив на тому, що у часi підготовки та вiдзначення 2000 - рiччя вiд Рiздва Христового бiбрчани багато зробили для звеличення духовного життя. І це невеличке документальне зiбрання про малi духовнi святинi у мicтi - каплицi, є також певним внеском у нашу духовну icторiю. Але шкода, що до цього часу нiхто серйозно не пiднiмав цiєї теми i не дослiджував її як слiд. Тому ця перша спроба може бути недосконалою. Її потрiбно буде поглиблювати i дослiдити повнiше.

Однак я з радicтю подаю есе про бiбрськi каплицi, яке пiдготував п. Степан Костирка. Воно, за погодженням з автором, доповнене деякими моїми доводами та дослiдженнями. В цiлому опис є досить цiкавим i, головне, правдивим.

Вiн виглядає так:

• 1. Каплиця-помuнальнuця по умерлих євреях. Орiєнтовно зведена у другiй половипi ХVI столiття при входi на єврейське кладовище по вулицi Зарiчнiй. Знищена нiмецькою владою в 1942 poцi. В 60-х роках ХХ столiття cовітськa влада повнicтю знищила єврейське кладовище.
• 2. Каплuця-усuпальнuця на цвинтарi. Зведена орiєнтовпо в 1891 р., як родинна каплиця бiбрських землевласникiв - дiдичiв Чайковських. Maє родинний герб. Належить до лютеранської Церкви, стиль - псевдо-готика. Зараз дiюча. Обслуговується римо-католицькою громадою.
• 3. Каплuця в колuшньому маєтку дідичa Яна Чайковського, в "Бiлому двopi". Зараз - кiнець вулицi Галицької. Стояла на територiї теперiшнього деревообробного пiдприємства. Зведена в другiй половинi XIX столiття. Належала до римо-католицької Церкви. Стиль - псевдо-готика. Знищена совiтською владою в 1940 poцi.
• 4. Каплuця святої Покровu на "Смерековiй гopi". Зараз вулиця Дмитра Вітовського. Зведена в 1854 роцi, як подяка бiбрчан Всевишньому Богу за припинення пошестi холери. Належить до греко-католицької Церкви. Стиль - класицизм. Зараз дiюча і є пiд опiкою греко-католицької громади.
• 5. Каплuця на Загорi. Зараз вулuця Михайла Грушевського. Зведена в XIX столiттi приватною особою на земельнiй дiлянцi, що є у власностi п.Володимира Чабана. Належала до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-вiзантiйський. Зруйнована совiтською владою в 1956 роцi.
• 6. Каплиця на Осiллю. Зараз вулиця 22 сiчня. Зведена приватною особою в другiй половинi XIX столiття на земельнiй дiлянцi, якою користується родина Грабовських. Належить до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-вiзантiйський. Вiдбудована в 1997 роцi греко-католицькою Церквою. Зараз дiюча i є пiд опiкою греко-католицької громади.
• 7. Каплиця за цвинтарем, по дорозi до npимicтa Шпильчuна. Зведена opiєнтовнo в 1856 роцi п. Михайлом Коcтиркою на власному полi. Належала до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-вiзантiйський. Зруйнована совiтською владою в 1952 роцi.
• 8. Каплиця в пpuмicтi Шпильчuна. Зведена в другiй половинi XIX столiття на земельнiй дiлянцi п.Ciкорського. Належала до римо-католицької Церкви. Стиль - псевдо-готика. Зараз дiюча i використовується як сiльська церква греко-католицької громади, що опiкується нею.
• 9. Каплиця на Замлuнню. Зараз вулиця Галuцька. Зведена в ХVII столiттi. Стояла на земельнiй дiлянцi п.Грицая. Належала до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-вiзантiйський. Зруйнована совiтською владою в 1962 роцi.
• 10. Каплuця на Замлинню. Зараз вулиця Галицька. Зведена в другiй половинi XIX столiття при садибi п. Костирки. Належить до Греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-вiзантiйський. Зараз дiюча. Знаходиться пiд опiкою греко-католицької громади.
• 11. Каплиця на Замлинню, при лікарнi. Обладнана в 1910 роцi в примiщеннi лiкарнi. Стиль - сецесiя. Зруйнована совiтською владою в 1945 роцi. Вiдновлена в 1990 роцi в примiщеннi колишньої лабораторії, а потім перенесена в новозведений корпус лiкарнi по вулицi Василя Стуса. Стиль - псевдо-готика. Приналежнicть до греко-католицької Церкви.
• 12. Каплuця на пepexpecmi волiвської та бiбрської польовux доріг, за Опшuрем. Зведена в другiй половинi XIX столiття бiбрською греко-католицькою громадою. Належала до греко-католицької Церкви. Зруйнована совiтською владою в 1956 роцi.
• 13. Каплиця у деревi, в так званiй "Бучuнi". Це за цегельним заводом, в лicовому масивi колишнього Бiбрського лicництва. Належала до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-вiзантiйський. Спалена совiтськими атеїcтами в 1941 роцi.
• 14. Каплuця на площi Стрiлецькiй. Споруджена в 1986 роцi мiською радою на вiдзначення 785-рiччя Бiбрки. Побудована за проектом мiсцевого арxiтектора п.Богдана Барана, як дар мicтy. Належить до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-готика. Зараз дiюча i є пiд опiкою греко-католицької громади.
• 15. Каплuця мiж Бiбркою i Шпильчиною на садово-дачному масuвi Львiвського пiдприємства "Львiвтеплоенергo". 3ведена на кошти п.Володимира Максимiва та його спiвробiтникiв при участi громади. Споруджена на протязi 1997-99 pоків. Належить до греко-католицької Церкви. Стиль - псевдо-готика. Зараз дiюча i носить високе iм'я святих укрaїнських князiв - Ольги i Володимира.

До цих коротких краєзнaвчо-архітектурних нотаток додаємо описовi icторії про каплиці у місті.Почнемо з нарису п. Степана Костирки "Бiбрськi каплицi":

- Стояла наша каплииця на пагорбi найбiльш родючої землi у мicтi Бiбрка, охороняючи її від всяких бiд. Називали городяни це мiсце "опширем". Було воно вiд слiв: широчiнь, яснiсть, заможнiсть. І дійно, цей надiл землi від "загуменьок" до "грудової долини", щедро зiгрiтий сонцем, щорiчно кормив не одне столiття бiбрчан хлiбом.

Обробляти цю землю випало городянам пpaцьoвитим, гocпoдapним, дбайливим, що своєю наполегливою працею доводили вмiння добре трудитися на цiй землi. Каплицi випала честь велично стояти на полi городянина Михайла Костирки. І простояла вона тут довгий вік, приносячи людям духовну paдicть. Капличку нашу знищили бiльшовицькi варвари в 1952 роцi. А могила Михайла Костирки збереглася й понині. На каміннiм Xpecтi напис: "М.Костирка. 1904 року захоронений".

Бiля каплички росла стара акацiя i по її зрубi можна було визначити вік святинi. Мав цей стовбур в дiaмeтpi 126 см. Ми з батьком пiдрахували кiльця. Їx було 96 штук. По них можна визначити й вік каплички. Виходить, що була вона зведена десь в 1856 роцi.

Oкpiм акації, бiля каплицi росли три сосни. Казали люди, що тут захороненi три вояки ще з Першої cвітoвої вiйни, з того часу й росли три сосни.

Смуга поля, на якому стояла капличка, називалася "пiвгрунт". Ширина її була 12 мeтpiв. Це поле сягало вiд "границi до границi". Такий надiл надавався городянам пiсля звiльнення з крiпацтва. В цей "півгрунт" входили: piкa, долина, лiс, пасовисько, дебра, сад i орна земля. Починалася смуга "півгрунтy" вiд стрiлкiвської рiчки, яку звали Лугом i вона була притокою Боберки. Тут проходила границя мiж угiддями села Стрiлок та мicтa Бiбрки.

Долина, наполовину в мочарах, впиралася в стежку, яка прямувала в село Волове. Перша стяжка поля орного перетиналася польовою дорогою, яку в нapoдi "cтежиною" звали. Друга стяжка орного поля опиралася в польову дорiжку "опшир ". А третя стежка йшла від "опшира" до гостинця на Львiв. В кінцi її й стояла капличка.

Biд гостинця поле круто повертало вниз у дебру. Цей кусень поля називали "камiнчиками", що вповнi вiдповiдало такій назві. На днi дебри красувалась чиста річечка, дно якої було осипане дрiбними камiнцями. Дальше поле пiсля дебри пiднiмалося вверх на глинясту землю, яку перетинала польова дорога "кобилiв". За нею була ще одна орна стрiчка землi, а далi починався лiс "пiд кобильовим". Пiсля лісистої смуги починалася нова стрiчка землi, яку перетинала дорога, що вела в села Підманастир та у Будьків.

При дорозі, також на на полi Михайла Kocтиpки, стояв чудової форми, литий з чавуну, ажурний хрест, вкований в глибу каменя. Попри хрест у лiс йшла стежка, яка далі роздвоювалася: одна вела до джерела завжди свiжої води в "дубинi", а по другій можна було вийти на "поляну" у лiсi, де вiдбувалися нацiональнi здвиги i фестини на честь видатних подій і свят.

Далi лента поля переходила в ще один лiс - "вiльшина", що опирався в долину "глi6iвську". Вона вiдгороджувала землi бiбрськi від глiбiвськиx. Від "границі до границi" було понад 4 кiломeтри.

Поряд з "півгрунтом" Михайла Костирки йшла в межу полоса землi п. Володимира Грабовського. Видно, що це також була шанована людина в Бiбрцi. Бо i йому 6ув наданий дозвiл поставити каплицю. Такий дозвiл надавала мicькa рада, до складу якої входило 11 радних, вибраних городянами від рiзних верств населення. Однак, ставити двi каплицi поряд заборонялося. І тому п. Володимир Грабовський звiв каплицю в кiнцi своєї земельної дiлянки, бiля хати на Осiллю, що зараз по вулицi 22 Сiчня.

Bci каплицi зводилися в Бiбрцi на вiдзначення видатних подiй i дат. Переважно за характером, а особливо за величиною, були вони iдентичнi, що засвiдчує про вiдповiдний сан господаря. Taкий тоді був порядок i, вiдповiдно, закони. Для прикладу можна навести будови камениць. Чим вищий був сан власника, тим бiльшi за розмipами були будови.

Xapaктернo, що першим i головним обов'язком громадянина, на тepитopiї якого ставилася культова споруда, був догляд, постiйне упорядкування та ремонт споруди i тepитopiї, на якiй вона стояла. Каплицi, якi ставилися при в'їздi у мicтo або в полi, мали також свого "патрона" i були закрiпленi за громадянами мicтa. Так, каплиця, що стояла при гостинцi на Львiв, була закрiплена за п. Костиркою, каплиця на бiбрськiй гopi Щецi закрiплена за п. Чемеринським, каплиця на вулицi 3амлиння закрiплена за громадянами Альфавiцьким та Костиркою, каплиця на кладовищi - за дiдичем Чайковським, а по вулицi Осiлля - за п. Грабовським i т.д. Мiсця пiд каплицi були звiльненi вiд оплати земельних пoдaткiв.

Габарити таких капличок в порiвняннi iз культовими спорудами були невеликi. У планi - не бiльше як 150 см на 130 см. Висота фронтальної частини складала бiля 200 см. А загальний силует не перевищував 350 см. В основному вci каплицi будувалися з вoгнeтpивкиx матерiалiв: цегла, камінь, щоб не завдати шкоди при¬леглим до них хлiбним угiддям на випадок пожежi чи iншого лиха.

Мiсця для каплицi завжди вибиралися досить вмiло - це переважно домiнуючi пункти ландшафту, де постiйно рухався люд, вiддалений вiд побутових пристрастeй. Тут людина на мить могла вiдволiктись вiд щоденних турбот i очиститись дховно, набрати наснаги, сили, так необхiдної для працi, в ім'я народу i cвоїх релiгiйних переконань. Каплиця - це iнтимне джерело заспокоєння, де людина могла сповна виявити свою духовну волю, свою побожнiсть. Bci каплицi в будь-який час дня та ночi були доступнi. Не пaм'ятаю, щоб хтось навaжився вчинити якусь шкоду каплицi.

Цi невеликi сакрально-арxiтектурнi форми завжди вносили в пpocтip paдicть, а бiлоснiжний колорит надавав їм гармонiйної чистоти. Характерною рисою усіх каплиць є їх розмiщення вхід обов'язково виходив на зaxiд, а вiвтapнa частина - на cxiд. Той самий принцип вiдносився i до церков та xpaмiв.

Стильовi вapтocтi каплиць у Бiбрцi були тiсно пов'язанi з релiгiйними обрядами: греко-католицьким, римо-католицьким, iудейським та лютеранським. Каплицi греко-католицького обряду грунтувалися на вiзантiйськиx засадах, але в oсновi все ж таки домiнувала традицiйна нацiональна форма, яка дихала простотою, вишуканiстю пропорцiй i гармонiйним поєднанням з ландшафтом.

Убранство iнтер'єрiв каплиць в бiльшостi сповiдувало малярськими засобами, що виражалося в образах на склi, iконax, на дереві. Piдко траплялися скульптурнi зображення. Xpecтoвi завершення каплиць мaли бiльш виразнi риси вiзантiйського стилю, де основою були м'якi геометричнi круглi форми. Макiвки були восьмигранної форми з хрестами ажурного декору, що надавало їм легкостi та вишуканостi.

Каплиця святої Покрови на Смерековiй гopi, не дивлячись на традицiйний вiзантизм, має в собi дуже багато елементiв класицизму, який шаленим темпом прокотився по Європі, залишивши свiй вiдбиток i в Бiбрцi. І не дивлячись на те, що каплиця побудована в другiй половинi XIX столiття, для неї xapaктepним є багато ознак з минулого XVIII столiття. Наприклад, вікнa, де виступають легкi декори у виглядi пiлястр, пропорції дверей, членування горизонтальниx i вертикальниx форм, характер маківки i т.д.

На бiбрському цвинтарi збереглася в доброму cтaнi лютеранська каплиця, усипальниця родини дiдича Чайковського. Збудована вона в стилi псевдо-готики, що характерно для вcix культових споруд цього обряду. Видовженi брили надають cпopyді аскетичного характеру. Фiлiграннiсть виконання, глазурована цегла з керамiчним накриттям, яка сiяє яскравiстю на сонцi, привертають до себе увагу i видiляються як щось унiкальне, не просте, а дуже дороге, чим хоче пiдкреслити, що дивись: "Ми з вищого свiту". Видно, що цю споруду зводили нiмцi, про що свiдчить любовне ставлення i висока aкypaтніcть до будiвничої справи.

Для капличок римо-католицького обряду, якi традицiйно будувались в стилi "псевдо-готики", характерна пpиcyтнicть скульптур у стилі "розп'яття", фiгур святих, головок ангелiв i вiтражiв. А ось бiбрська лiкарня була збудована в стилi "сецеси" i тому багато сецесiйних елементiв прикрашали й каплицю. Але все це було знищено.

На єврейському кладовищi знаходилася "поминальна єврейська каплиця". Про її xapaктepнi форми трудно щось зараз сказати. Єдине, що менi запам'яталося - це великi каміннi плити, на яких рельєфно виднiлись написи з "Талмуду".

В 1934 роцi учнем першого класу мав я можливiсть відвідaти лiсництво в "Бучинi" по дорозi на Будькiв. Як у cнi пригадую, що в лiсi iз стовбурiв дерева була вирiзьблена мiнiатюрна, дуже гарна каплиця. Лiсничий п. Слобода розповiв, що в тому мicцi завжди появлялося якесь велике сяйво. Воно лякало людей. А коли звели каплицю, сяйво пропало.

І ще одна мурована каплиця знаходилася при стежцi польовiй з Бiбрки на гостинець до Волового. Це було прекрасне мiсце для духовного вiдпочинку подорожуючих. Але i до нього "доторкнулася" рука совiтських aтeїcтiв. Боже, не допусти бiльше цi сатанинськi руки до наших духовних святинь!

Глибокий душевний бiль за зруйнованi бiбрськi духовнi святинi перенiсся i на інші iстоpiї про бiбрськi каплицi. Ось одна з них. Мова пiде про каплицю, яка сорок п'ять pоків тому красувалася на теренi колишньої Cтарої Бiбрки, на так званiй 3aгopi. Найбiльшне про неї знає п. Володимир Чабан. Ось що він пригадав:

- Саме тут, при тpoтyapi, де зараз росте ця вишня, стояла каплиця. У мicтi вона була найкращою. Люди казали, що тут все так, як i в церквi. Haвiть хори були. Але все було зменшене до належниx i відповідних на це розмiрiв. Пам'ятаю, що завжди перед Великоднем в нашiй каплицi священик освячував пacки. Повертав¬ся отець з Волового, де була дочiрня каплиця Бiбрської церкви, i вступав сюди. Яка то була paдicть! Вся Загара сходилася.

І ось в 1956 роцi це духовне наше щаcтя від нас забрали. Але це м'яко сказано. Не забрали в людей, а підступно i насильно в нас вiдiбрали, а пoтiм злiквiдували.

Спочатку заборонили каплицю доглядати, ремонтувати i відкривaти. Закритою стояла наша святиня доти, пoки не пoтiк дах, а пoтiм завалився. Oтoдi прийшли райкомiвцi i оголосили ультиматум: «Або розберете самі, або розсунемо бульдозером!"

Вибору не було. Каплицю розiбрали i тим самим врятували освячене обладнання, духовнi атрибути. Все повнiстю ми передали до церкви.

Слухаючи цю сумну розповiдь, я запитав у пана Володимира:

- А що було для вас найтяжчим при втратi каплицi?
- Та все! - вiдповiв він. - З самого початку i до кiнця. Але таки найболючiшим був цей момент, коли з купола каплицi впав Хрест Божий. Оце вже був кiнець нашої святинi...

То ж мiцно тримаймо, люди, Хрест Божий над собою. Уci разом, всімa руками тримаймо. Робiм так, щоб бiльше нiколи не падали святi Божi Хрести з українських духовних святинь. Бо коли буде над нами Хрест Божий, то й Українa буде вiльною i незалежною!

Але повернемося до icтopiї, в якої ще не було початку. Отож колись, досить давно, ще до родини Чабанiв, проживав на Зaгopi бiбрський ремicник, гончар Микола. Можливо, що переселився з Гончарова. Мав він тут свою хату i був добрим майстром. За те заслужену мав повагу у містi. Його гончарнi вироби знала вся околиця. 3а ними навiдувалися у Бiбрку люди з найдальших мicць. Жив майстер у мирi i злагодi з люблячою дружиною. Все було у них добре, одне лише мали горе: не було в них дiтей. І якось, при святi, пан Микола прикликав сусiдiв i оголосив таке:

- Не маю я, люди, дiтей. А вік мiй i дружини вже старший. Виходить, що у містi вiд нас нiщо не залишиться. Щоб так не сталося, то надумали ми з дружиною побудувати каплицю на своєму полi, трохи вище вiд хати. Будете в нiй молитися до Бога i пригадаєте, що жив серед вас щирий i побожний городянин, люблячий чоловiк для жiнки. Вiд того paдicнo буде нам на другому cвітi, бо для вас святу пам'ять залишимо. А майно наше i гончарний промисел передамо своїй прийомнiй дочцi Марії. Оставимо, щоб пicля нас за каплицею глядiла i завжди у днi народження мого та дружини Службу Божу тут вiдправила.

І стримав майстер Микола своє слово. 3а власнi кошти побудував прекрасну святиню. До кінця життя опiкувався нею, а потiм передав її пiд опiку прийомнiй дочцi Марії. І сiяла каплиця на Зaгopi великою любов'ю людей до Всевишнього Бога. Кожен, хто жив на Зaгopi, щодня поспiшав до нeї, щоб поставити квiти до святих образiв i прибрати святиню. Особливо старалася прийомна дочка Марiя, яка згодом вийшла замiж i стала невicткою в родинi Чабанiв. І відтоді новi люди, нова сiм'я належно доглядали каплицю i її територiю.

Вiд того тут завжди було людно. Особливо з радicтю прибiгали дiти, щоб помолитися до Бозi. А у травнi, щорiчно вся Загора збиралася на маївку. Напевно, що так було би й зараз, якби не сатанінськi дії совiтських aтеїстів. Вони позбавили людей права на святicть. Кинули у забуття i прекрасний спогад про гордого i вiруючого бiбрчанина, що xотів по собi залишити добрий, християнський слiд на рiднiй землi.То нехай тепер повернеться вiн до бiбрчан належною згадкою i засiяє знову святою пам'яттю серед нас.

А ось друга icторiя. Це розповiдь про каплицю на цвинтарi.

Прологом для зведення цiєї святинi можна вважати дні 1830 року, коли так звану "Бiбрську державу", до якої входили крім міста Бiбрки ще й села П'ятничани, Лани, Ланки та Серники, закупили брати Чайковськi - Ян та Август. Це були заможнi землевласники, якi бiбрськими угiддями володiли найдовше.

Згодом стараннями їx рiдних та близьких "Бiбрська держава" розширилася. До маєтків дiдичiв скоро прилучилися села Стрiлки та Волове. І саме хтось iз тих власникiв був у кровних та близьких родинних стосункax з вiрменами iз львiвських торгових кiл. Про це свiдчать надгробнi постаменти на бiбрському цвинтарi у виглядi високих, тонковиточених круглих, пiрамiдальних каменів, з поздовжнiми викарбуваними сxiдними орнаментами. Цiкавими є i зробленi на латинi надгробнi пам'ятнi надписи, увiнчанi елементами родинного герба Чайковських. Таких поховань є три. Bci вони розмiщенi на крайнiй, сxiдно-пiвнiчнiй частинi старого цвинтаря. Жаль, що надгробнi пам'ятники все бiльше руйнуються i, зрозумiло, за певний час їx просто не стане.

Я якось запитав колишнього служителя цвинтаря п. Iванa Лукасевича, чому цi поховання є на самiй oкраїнi i так сильно вiдрiзняються вiд наших галицьких надгробних постаментiв. І на моє здивування він дуже усвiдомлено вiдповiв:

- Це мicце обрала собi колись давно родина дiдичiв Чайковських. Для них спецiально була вiдвeдeнa земля для поховань в досить обширному надiлi. Зроблено це тому, що ця родина була багаточисельною. І що цiкаво, дуже спорiднена з iншими нацiональностями. Цi першi їхнi поховання є доводом цьому. Це надгробники вірмен. А чому на oкраїнi цвинтаря? Бо ця крайня, схiдна сторона є найближче до їx далекої, колишньої батькiвщини. А у пiвнiчнiй частинi цвинтаря через те, що звiдси видно маєтки у Воловому, на Стрiлках та Ланках. То ж покiйнi хотiли бути ближче до них. Але з часу зведення на цвинтарi родинної каплички-поминальницi для дiдичiв Чайковських iз пiдземним склепом поховання в землi припинилися, i тут було дозволено хоронити iнших покiйникiв за належним порядком.

А тим часом землевласники Чайковськi володiння cвої ще бiльш розширили. Їхнiми селами стають Стоки, Свipж, Копань. З 1880 року володарем Свiрзького замку є Валерiй Чайковський.

Отже, Валерiй - у Свiржi, Ян - У Бiбрцi, а Август - на Кучерешцi, мiж Серниками та П'ятничанами. Bci вони стали вкладниками у будiвництво каплицi на бiбрському цвинтарi у 90-х роках, два столiття тому. Це була родинна, гербова каплиця - поминальниця Чайковських.

Поставлена ця каплиця на вiдмiну вiд наших галицьких духовних святинь, входом зi сходу, а з вівтарем - на заходi. Тим самим пiдкреслено приналежність кaплицi до захiдної релiгiї, а саме - лютеранської. Отже, корiння Чайковських слiд шукати і на німецько-швабських теренах. Нічого дивного в тому не було, бо в самiй Бiбрцi було немало колонicтiв з тих зaxiдних кресів. Вони й складали тут досить вагому лютеранську конфесію. Про це писала у своїх спогадax колишня бiбрська вчителька Уляна Кравченко.

Caмi ж колонiсти, проживаючи у Бiбрцi, рiднилися з поляками, вiрменами, українцями. Але в основному дотримувалися римо-католицького сповiдання. А в побутi жили за своїми нацональними звичаями.

При цих ритуальних ознаках й вiдбувалися в капличцi дiдичiв Чайковських похорони. Робилося це з великими урочистостями та з вельможною помпезнicтю. Як казали бiбрчани: "Таке можуть позволити собi тiльки Чайковськi".

Покiйника завжди привозили в спецiально обладнанiй каретi, при гарних, чорних конях. Було багато людей i декiлька священикiв. 3авжди стояла обмундирована для обряду похорону спецiальна почесна варта. Поминальна вiдправа тривала в каплицi досить довго, пiсля чого обслуга вiдкривала вxiд до склепу каплицi, у пiдземелля, i туди заносили труну з покiйником.

Таких родинних поховань в каплицi було три. За переказами, першим тут був захоронений голова повiтової Ради пан Iполит Чайковський. Було це у жовтнi 1891 року. Серед братiв Чайковських був він найстаршим i жив з Валерієм у Свiржi. Помер на 67 роцi життя. Ранiше, в 1876 роцi, обирався депутатом до крайового сейму. Це була досить шанована, поважна особа в цiлому повiтi. Тому не дивно, що до цього часу Бiбрка ще не бачила такого пишного похорону.

Понад 30 pоків пicля цього родина Чайковських не зпала горя вiд смертей своїх близьких та рiдних. Це говорить про належну мiць родини та її фiзичну силу. I лише в 30-х роках вже нового столiття вiдбувся другий похорон.

I на цей раз також хоронили Iполита Чaйковського. Але це вже був молодий, двадцятивосьмирiчний син Августа Чайковського з Кучерешки. Як розповідали люди, причиною його смертi стало щире кохання до бiлявої кpacyнi iз великими, синiми очима з П"ятничан. Була вона дочкою форналя i, зрозумiло, батьки молодого дiдича не хотiли й слухати про просту сслянську дiвчину. Через це Iполит вiдмовився вiд лiкування простудженого горла. А хвороба давала щораз бiльшi ускладнення i так, поволi, вiд них молодий дiдич зачахнув.

Коли батьки, накiнець, зрозумiли свою провину через панську гординю, то дали дозвiл на шлюб i привели дiвчину-селянку у панськi покої. Але було вже запiзно. Хiба що полегшили смерть свого єдиного сина. Він радий i усмiхнений, тяжко дихаючи i щораз слабiючи, нiжно тримав в cвoїx долонях руку коханої i помер з її iм'ям на вустах.Хоронили його з великими вiйськовими почестями, при шаблi, в гарнiй уніформi. Видно, що мав молодий дiдич вiйськове звання.

Пicля похорону дiвчина часто приходила з П'ятничан на бiбрський цвинтар i молилася бiля каплички за свого коханого. А потiм якось пiшла з дому i вже не повернулася. З того часу її ніхто бiльшс не бачив...

Через декiлька pоків вiдбулося тpeтє поховання в каплицi. Про нього розповідає очевидиця похорону панi Стефанiя Курдина:

- Tpeтiм був похорон бiбрського землевласника, дiдuча Яна Чайковського. Помер він на 84 роцi життя. До останнього дня управляв своїми маєтками і всім цiкавився. Його смерть була раптовою.

Я була на його пoxopонi i все, що там вiдбувалося, було для мене дуже незвичним. Почну з того, що труну дiдича везли три пари гарних коней. Тягнули вони спецiально обладнаний вiз на двох великих колесах. Все було в чорному кольорі. Taкuй транспорт пiзнiше бачили в стародавньому iсторичному кiнофiльмi. І тоді зрозумiла, що це східна арба, скорiше всього вipмeнськa, бо дiдич нiби був вірменином. А якщо не він, то йогo батько або мати.

На пoxopoнi було дуже багато людей: як cвоїx, так i приїжджux. Дехто з них розмовляв пo-вipмeнcьки. Це були пpeдcтaвникu вірменської общини iз Львова.

Покiйнuка з "Бiлого двору" на тpaурній арбi перевезли у центр мicтa, а далi занесли до костела. Труна простояла тут майже добу. Цiлий час, як вдень, так i вночi, тривали вiдпpaвu i молитви. Cпівав хор i грав орган.

Taкої почестi бiбрський дiдич сповна заслужив. Адже за його кошти навколо костела була споруджена металева огорожа, яка cтoїть тут й nонинi, а також був закуплений дзвiн на дзвiницю.

Наступного дня, пiсля обiду, труну з дiдичем Яном Чайковським перенесли на цвинтар i помiстили в родинному склепi власної каплицi.

Через два роки святий спокiйний час для родини Чайковськux на бiбрському цвинтарi закiнчився. Наступили сумнi та трагiчнi днi для гербової каплицi. З приходом совітськoї влади пiдземний склеп в каплицi невідомі особи декiлька разiв розбивали. Розкинули труни, все в них поперевертали. Що шукалu у покiйнuкiв? Напевно, що багaтства, а, може, якiсь документи... Забулu, видно, про Бога i людську святiсть. Сатанuнськuй, атеїстичний дух руйнації духовних святинь прокотився по каплицi тяжким варварським валом.

І пропала би ця духовна святиня повнiстю, якби у 1962 poцi не стала опiкуватися нею римо-католицька громада. Правда, тут ще потрiбно прикласти немало зусиль i старань, щоб привести каплицю до належного стану.

Вiд щирого серця та душi звели дiдичi Чайковськi у Бiбрцi ще одну каплицю. Стояла вона навпроти їx парку, через дорогу, в саду. Зараз - кінець вулицi Галицької. Це був масив, де жили форналi та пiдручнi робiтники дiдича. Очевидно, що саме для них й була побудована святиня. Хоча на маївки та на iншi щоденні вiдправи приходила на молитви сiм’я управителя мaєтків та й сам дiдич з родиною.

Про цю каплицю добре пам'ятає п. Стефанiя Курдина, яка в дитячi роки жила з батьками на теpeнi нiмецької колонії Ернсдорф, що межувала з маєтками Чайковських. Кожен день, йдучи до школи в Бiбрку, дiвчина хрестилася перед капличкою, а повертаючись додому, складала щоденну молитву. Ось що вона пригадала:

- Каплиця була не дуже великою. В серединi її могло nомicтuтись десь до 20 чоловiк. Але все було дуже гарне. 3апам’ятався вівтар з причуною фiгурою Божої Maтepi, над якою виciв оздоблений Хрест Іcуса. Дуже тут було чисто й охайно. Все гарно nрибрано та впорядковано. Завжди свiжi квimu ставили до кожної фiгури. Люди казали, що були вони iз теплицi Чайковськогo. А ще заnам'яталася затишна, nриблuзно 12-метрова алея, обсаджена декоративними кущами. Вела вона до каплицi з дороги. Нею завжди було nриємно заходити до святинi.

Я часто прибiгала на маївку до каплиці, i чула, як святi читання проводила дружина столяра, що працював в маетку. Biн був добрий спецiалiст, гарний майстер. І видно, що його сiм'я мала належну повагу у дiдича Чайковського. Скорiше всього, що саме ця жiнка й опiкувалася каплицею. В червнi тут проводилися голоснi молитви до серця Icyca i до Maтepi Божої.

У вереснi 1939 року в маєтках дiдича Чайковського розквартирувалася бiльшовицька червона кавалерiя. Каплиця тут же була закрита. Все обладнання iз середини викинули. Хрест з каплицi скинули, вxiднi дверi зняли i духовну святиню перетворили у гарнiзонний вiйськовий пост. Так тривало piк. А в 1941 роцi каплицю зовсiм розкинули. І мiсця пам'ятного не залишилося вiд нeї. Ось такий кінець Божої святинi, що потiшала та заспокоювала душi вiруючих людей майже цiлий вiк.

А ще хочу вам сказати, як вивозили з Бiбрки совітськi солдати дружину дідича, її хвору сестру та глухонiмого брата Яна Чайковського - Адама. Приїxала вантажна автомашина i вартовi вивели piдних дiдича з панського будинку. Було це 20 або 21 вересня 1939 року. До них вже нікого не допускали. Солдати грубо з ними обходилися, кричали. Нiчого не дозволили їм взяти з собою. Посадили на вiдкриту вантажну автомашину i виїxали з двору. Бiля каплички всi Чайковські перехрестилися. То був їx прощальний хрест у Бiбрцi i початок страшного жuття. Казали пoтiм люди, що дружина дiдича померла з голоду у Львовi, а що зробили з її сестрою та Адамом - невiдомо. Meнi особисто шкода цих людей, бо вони були дуже милосерднi i добрi до всix, хто до них звертався. Дiдичова особливо доброю була для малих дiтей, якi ходили бiля їx маєтку до школu iз села Лани. Щодня вона давала їм солодощi i булочки з кавою або чаєм.

І знову нова розповiдь. Це вже про каплицю на "Смерековiй гopi", за рiкою Боберкою по вулицi Дмитра Вітовськoгo.

- Почалося все з того, що за містом, на полi Михайла Чемеринського на гopi Щецi появилася якось пiд вечip страшна з'ява cмертi. Вона йшла з гори до містa i все дужче розмахувала страшною, широкою косою, - так почала розповiдь майже дев'яностолiтня панi Софiя Коцюмбас. - Раптом бiля cмертi спалахнуло ясне полум'я. З нього вийшла Maтip Божа. В руках тримала дуже гарне, в ясних кольорах покривало i намагалася прикрити ним місто. І тут смерть зникла, а Maтip Божа зовсiм близько пiдiйшла до містa...

- Чи ви особисто бачили цю з'яву? - запитав я пані Софiю.

- Hi, - вiдповiла вона. - Про все це розповiв мeнi мiй батько, Михайло Альфавiцький, що жив на Замлинню. З його подвiр'я дуже гарно прoглядалася мicцевicть на гopi. Напевно, саме з нашої родини хтось бачив цю з'яву. Але батько мені про це не сказав.

Був це дуже тяжкий час для бiбрчан. У містi тривала епiдемiя холери. Це було трагiчним продовженням масових захворювань на дизентерiю. З половини 1853 року i за 7 мicяцiв 1854 року у містi вiдiйшло у вiчнicть 54 бiбрчан. І нiхто не знав, коли ця епiдемiя закiнчиться. Хворих ставало щораз бiльше. Люди закривалися по cвоїx домiвках i боялися вийти на вулицю та спiлкуватися мiж собою, щоб не заразитися страшним мором.

Про з'яву на гopi розповiли священику Ігнатiю Дзеровичу. Отець тут же оголосив велику Службу Божу на захист вiд страшного лиха. А потiм на вiдправi сказав парафiянам:

- З'ява Матepi Божої - це добрий знак про високе покровительство над нами. Мати Icyca хоче нас захистити вiд тяжкої напастi. 3а це маємо Їй вiддячити. Я думаю, що нам слiд на цьому високому місці, де була з'ява Пречистої Діви Марії, звести каплицю i це місце освятити. І буде ця каплиця мати iм'я Пресвятoї Покрови Пречистої Дiви Mapiї, омофор якої надiйно захищає людей вiд лиха i зла.

І взялися бiбрчани за будiвництво каплицi. Зiбрали грошi, закупили необхiдний будiвельний матерiал i звезли все на Торгову площу бiля рiки. Звiдси щоденно, один за одним, в руках i на плечах переносили будiвельнi матерiали на високу гору. В збанках та у вiдрах несли й воду з рiки Боберки.

Але перед тим пiддовжинець п. Михайло Чемеринський з доброi волi виділив частину свого поля i вiддав безкоштовно "на Боже".

З того дня на гору Щеку йшли i йшли вервечкою бiбрчани. Вiд того каплиця щодня ставала бiльшою i бiльшою, вищою та вищою. І настав час, коли над її банею засiяв Хрест. Гiркий мор залишив місто. А вci xвopi щасливо виздоровiли.

Духовну святиню у Бiбрцi зводили українцi, поляки, євpeї, нiмцi. Bci об'єдналися пiд святим знаком Покрови i спiльно вимолили у Матepi Божої захист та помiч вiд тяжкого горя.

На Покрову в 1854 роцi каплицю освятили. Сюди прийшли вci духовнi служителi бiбрських релiгiйних конфесiй iз своїми паствами, i в спiльнiй молитвi провели цей нам'ятний, щасливий день. А потім гору засадили молоденькими соснами. І стало це мicце для бiбрчан святим i пам'ятним. Воно увiйшло в їx icторiю пiд знаком Божого милосердя i великоi paдocтi, подарованої пресвятою Богородицею.

Минали роки. Молодi пагiнцi виросли у справжнi сосни, а добрий христия¬нин Михайло Чемеринський пocтарів. Земельний надiл, вiдданий пiд будову каплицi, перейшов пiд опіку його сина Йосифа Чемеринського. Він i його рiдня старанно доглядали i за каплицею, i за територiєю бiля неї. А якось мiж батьком та сином вiдбулася розмова, яка ще раз пiдкреслила добрi i святi намiри п. Михайла. Про це розповiла недавно дочка Йосифа Чемеринського п. Гелена Мазурська:

- Пам'ятаю, що було це на Великдень. Дiдусь Михайло та мiй батько Йоcuф розмовляли про сімейнi справи. І тато сказав до діда так: "Я хочу будуватися i менi потрiбнi бальки. Може зрiжемо пару сосен бiля каплички..." На це дідусь спокiйно, але досить застережливо вiдпoвів: "Тобi дозволено громадою на цiй землi пасти худобу, збuрати масляки i суницi. За це маєш iз сім’єю впорядковуватu i належно доглядати цю територiю. А про смереки нiколu бiльше не згадуй. Що відданo з доброго серця Богу, забuрати назад не можна. Це гріх великий. А ти побудєшся i дimu будуть мати своє жuтло. Я впевненuй, що Бог їм у цьому допоможе".

І сталося так, як сказав батьковi дідo. Ми вci дали собi раду в життi i впененi, що допоміг нам у цьому Всевишнiй.

З того часу я часто споглядала i споглядаю на нашу гору з каплицею. І завждu тoдi прuгадую свого доброго дiдуся i батька. Це мiй наймилiший спогад.

З року в piк та з роду в рiд родина Чемеринських опiкувалася каплицею на Зарiчнiй. Їм активно допомагали жiнки з Пiддовгого. Час вiд часу бiлили святиню, мили та малювали дверi i вікнa. Такий був порядок Але багато опiкунiв цієї духовноi святинi було i з сторони. Bci зарiчанцi, хто жив у пiднiжжi гори, завжди своїм першим i святим обов'язком вважали опікунство над каплицею. Це добродiйки Бiлецька, Гузар, Охримович, Альфавiцька, Серкез, Лукасевич та iншi. І була серед них моя мати - Марiя Царик, вчителька за фахом. Кожної суботи, у надвечiр'я, за винятком зимових мicяцiв, йшла вона на гору. Це був її обов'язок перед совicтю - поставити букет квiтiв до Божої Матepi у каплицi. Так робила колись i її мати, моя бабуся. Так робила й вона.

Часто приходили на гору до каплицi зарiчанцi Марiя Закаляк та Марiя Пушкар. Прислужуючи довго у церквi святої Покрови, вони вважали cвоїм високим духовним обов'язком помолитися до Пречистої Дiви Марії у її меншому xpaмi на "Смерековiй гopi" i поставити квiти до її святого образу. А пiзнiше, при совiтськiй владi, коли каплицю пiдступно закривали i забороняли сюди приходити, люди ставили квiти на порiг святинi i на вікнa. Тут нiколи не зникав дух людської святостi i високої вipи у Всевишнього.

Минулися старшi опiкуни святинi i на їx мicце прийшли новi. Серед них - Ганна Kpeмінь, Ганна Редько та багато молодих пiддовжинцiв. А наймилiше довгий час опiкувалися каплицею дiти з церковного дитячогo братства, керiвником якого була вчителька музичної школи панi Євгенiя Рибiй. І саме їx велика вiдданicть молiнню Богу i вiри у Всевишнього вилилися у повторну iдентичнiсть Божої з'яви над каплицею.

Через 137 pоків, тепер вже на "Смерековiй гopi", знову появилася Матip Божа над Бiбркою. Iз стовпа пречудної ясностi вийшла усміхненa Богородиця, простягнула свої нiжнi Материнськi руки з Омофором над дiтьми i з нього падали на них, на капличку i на місто позолоченi зiрочки paдocтi i щастя...

Було це у жовтнi 1991 poкy, а через 40 днiв на Всенародному референдумi Україна виборола незалежнicть. То чи не 6уло це добрим, Божим знаком щасливої вiльностi для тих, хто тiльки ставав на ноги. Адже щастя нiколи не приходить без Бога. Людина без Всевишнього i без вipи до Нього його просто не побачить, ее зрозумiє та пе оцінить.

А потiм були посланцi з Німеччини вiд блaгoчинного релiгiйного товариства Кирила та Методiя. Вони привезли i подарували бiбрчанам гарну фiгуру Божої Матері, що символiзує Розу-Мicтику, велику святicть в абсолютизацiї духа тих, до кого прийшла Божа Матip.

Meнi не вдалося роздобути повне пiдтвердження про ще одну з'яву Матepi Божої над Бiбркою. Однак є чутки, що було це у 1935 роцi. І був це знак до початку Другої Cвітової вiйни. Матip Божа вийшла з дуже яскравого полум'я, обтирала Омофором сльози з очей i розставляла над Бiбркою хрести...

Отож святе, чудодiйне мicце маємо у містi бiля каплички на "Смерековiй гopi". Тричi тут з'являлася Матip Божа. Приносила людям щастя i paдicть, попереджала про бiду та горе. Образ її вiдтворений у витонченiй, прекраснiй фiгурi та в описах очевидцiв святих з'яв. То чи не час подумати над тим, щоб Бiбрка мала свiй чудодiйний образ Пресвятої Дiви Марії. А далi можна би проводити щорiчно великий вiдпуст на Покрову i приймати вiруючих християн хоча би з Галичини, а може i з цiлого українського краю.

І тодi забудеться великий, гiркий гpix, коли у серпнi 1986 року cовітськi активісти закрили духовну святиню i не пускали на це велике пам'ятне мicце вiруючих на молитву. І лише нацiональне вiдродження та незалежнicть України врятували святиню вiд великої атеїcтичної наруги.

То ж надiйно стережiмо свoї духовнi отчi святинi. Не допускаймо до них тих, хто дiлить нас на cвoїx i чужих. Хто бажає ворожнечi мiж нами i штучно загострює стосунки мiж релiгiйними конфесiями. Ми вci, украiнцi, маємо бути єдиними i мiцними у своїй вipi до Бога!

Одним iз найстарiших святих мicць у містi є невеличкий надiл землi, на якому cтоїть маленька капличка на 3амлинню, зараз вулиця Галицька. Це бiля присадиб добродіїв Костирки та Пiкути. Саме тут одним iз перших на околицi невеличкого ще тодi старого містa, у полi, нашi пращури поставили Хрест Божий. Стояв вiн високий i мiцний на Козацькiй братськiй могилi. Висипали її i поставили Хрест бiбрчани спiльно з козаками Богдана Хмельницького ще в 1648 роцi. 3робили це у пам'ять тих воїнів, якi загинули в бою з ординцями.

Минав час. Могила в полi поволi розсунулася i завалився на нiй Хрест Божий. Його останки зiбрали i довго хоронили на цьому ж мicцi.

З роками місто розбудувалося. Навпроти могили, ближче до Пiддовгого, на початку ХVIII столiття поселився колишнiй козацький старшина Данило Кочубей. Саме він органiзував бiбрчан на останнiй бiй iз дикими завойовниками. І сталася сiча велика, в якiй загинуло понад 70 оборонцiв містa та ще 90 дiтей i жiнок закатували на смерть пiзнiше татари. Двадцять п'ять з них закопали живими бiля уламкiв Хреста.

У свiтлу пам'ять про загиблих, на мicцi колишньої Козацької могили, бiбрчани знову звели великий дубовий Хрест. І отримав він в народi назву - "Хрест слави".

І знову злiтали роки. Biтep, дощi, снiги робили своє. Хрест пiдiгнив, похилився i став з роками гнилим та трухлявим. А тут i земля, на якiй вiн стояв, була продана для власного користування. Нависла загроза над народною icторичною пам'яткою. Святе мicце могло назавжди пропасти i бути стертим з лиця землi. Але знайшовся гордий городянин п. Михайло Альфавiцький, що взявся опiкуватися тим пам'ятним земельним клаптиком. За згодою нового власника землi та за погодженням з мicьким урядом він цю дiлянку вiдгородив i належно упорядкував. Згодом встановив знову Хрест. Про все це розповiли менi дочка Альфавiцького добродiйка Софiя Коцюмбас та старожителька Бiбрки п. Марта Гимон.

А далi за iнiцiативою Михайла Альфавiцького громада Замлиння звела на цьому мiсцi невеличку капличку. Було це в 30-х роках XVIII столiтгя. Святиню спочатку назвали "Козацькою каплицею", але згодом, врахувавши великий матерiальний дар п. Альфавiцького для вiдкриття каплицi, а саме: придбання ним дуже гарного i дорогого образа святого Миколая-Чудотворця, каплицю назвали іменем святого Миколая.

Городянин Михайло Альфавiцький не був надто заможним. Перебивався з дня на день у щоденних турботах. Заробляв на фiрманцi, доставляючи багатим городянам щоденно воду. І ось з того тяжкого доробку вiн i офipував "на Боже", випрошуючи у Всевишнього щасливу долю для cвoїx семеро дiтей. І Бог допоміг yciм.

Щорiчно на лiтнього Миколая в каплицi вiдправлялася велика Служба Божа. Остання вiдправа, як пригадують старожили, вiдбулася в 1940 роцi. Бiля каплички була встановлена невеличка скринька-каса, куди вiруючi опускали cвої грошовi пожертви "на Боже". Особливо робили це люди в четвер, у день загального торгового дня у містi. Hixто нiколи до цiєї святої каси пе пiдходив. І тiльки довірена особа вiд громади мала право ще з двома громадянами зняти касу. За зiбранi грошi замлинцi купували для каплички необхiднi предмети та релiгiйнi реквiзити.

Скоро рік мине вiд дня освячення та вiдкриття каплицi на Замлинню. У містi вона є мicцем зiбрання церковної громади, з якого щорiчно на Зеленi свята процесiя вирушає на бiбрськi поля, випрошуючи та вимолюючи у Всевишнього Бога доброго врожаю та святого захисту вiд стихiйного лиха. Тут ранiше зав¬жди вiдправлялися маївки, червневi голоснi молитви до серця Icyca та Божої Матepi.

А ще люди пригадують, що у Велику Вiтчизняну вiйну на дорозi, неподалiк каплицi, були вбитi два нiмецькi вояки. Замлинчани поховали їx бiля каплички.

Любили i люблять свою капличку замлинчани. Бiля нeї, як i в серединi святинi, завжди чисто та охайно прибрано. Bci сусiди оберiгають її щоденно, доглядають як слiд. І вiд того paдicнo їм в життi та затишно i любо на душi. З ними є Бог, а це для вipуючого є завжди найвищою нагородою.

На Замлинню була ще одна каплиця. Стояла бiля садиби п. Грицая. За розмiрами невеличка, але завжди гарно уквiтчана квiтами та чисто прибрана.

- Це незабутнє святе мiсце на нашiй вулицi, - якось сказав мені зараз вже покiйний п. Андрiй Корончевський. - Коли в 1904 роцi в caмi жнива на нашiй вулицi сталася велика пожежа з вини дiтей, то майже вci будинки та господарськi примiщення згорiли. А житла людей бiля каплицi з обох сторiн залишилися цiлими, як i каплиця. Хiба це не Боже чудо?..

Це була одна iз найстарiших каплиць i мала назву святого Михаїла. При цьому пожарi все людське майно пiшло з вогнем - вiд обiйстя Косiя Костирки i до Гатиска (зараз вулиця Птахiвнича). Казали люди, що жили вони мiж собою погано по-сусiдству, i через це їx Бог покарав.

А щодо caмої каплицi, то ходили чутки, що вона була зведена ще в часи нашого славного пращура козацького старшини Данила Кочубея. Сам він був дуже вiруючим козаком i часто жертвував "на Боже", то, може, й каплицю започаткував.

Пiдтвердженням дуже давнього будiвництва каплицi є i те, що на початку ХХ століття стояла вона вже майже на тpoтyapi при шляху Львiв-Ходорiв. Через те замлинчани звернулися до місцевих органів влади з проханням дозволити перенести святиню дальше вiд магiстралi. Вже була про це належна домовленicть. Однак з приходом cовітської влади це питання остаточно вiдпало. Бiльшовицькi атеїсти не знайшли iншого виходу, як зруйнувати святиню. І є вона на cовістi активу райкому партiї. Вони знайшли у мicтi людину, яка вночi по-злодiйськи зруйнувала каплицю вщент. Не залишилось з неї i маленького святого мicця.

Бiльш як 55 pоків тому cовітськa влада знищила каплицю i в Бiбрськiй лiкарнi. Для вiруючого медичного персоналу та хворих було це страшним моральним ударом. Страждающi здоров'ям залишилися без мicця святої духовної опiки. І лише з проголошенням незалежної України у Бiбрську лiкарню повернулося слово Боже, велике заступництво Всевишнього над хворими.

Про вiдновлення каплицi написали менi старша медична сестра лiкарнi п. Ганна Костирка. Вона пригадала:

-

22 грудня 1991 року ми освятили нове примiщення лiкарнi, що було здане в експлуатацiю у cepпнi мiсяцi 1986 року. Toдi ж вiдкрили i освятили вiдновлену каплицю, яку обладнали в будинку колишньої лабораторiї на господарському подвip'ї. На цю велику святу урочисту iмпрезу прийшли всi релiгiйнi конфесiї міcтa, а також церковна громада iз села Стрiлок. Вони принесли для каплицi святi дари. Римо-католики повернули образ Мaтepi Божої з Ісусом, стрiлкiвчани подарували образ народження Icyca Христа та вишитий рушник, а греко-католицька громада придбала для каплицi образ страждального Icyca в терновім вiнку та скорблящу Мaтip Божу.

З того пам'ятного дня до нашої каплицi стали приходити священики i вiдправляти молебнi до Матері Божої i до серця Icyca, cпoвідaти хворих, приносити у святиню тайни гocпoднi. Людей завжди було багато i певна їx кiлькiсть стояла надворі, бо капличка була надто мала. У погожi i теплi днi все було добре, а коли негода та холодно - то незручно було людям.

І тoдi я почала пiдшукувати нове примiщення пiд каплицю в самiй лiкарнi, як було колись.

Мiй вибiр випав на простору кімнату "червоного кутка", де проходили наради-п'ятиxвилинки, збори колективу та iншi святковi coвiтcькi урочистостi.

- Це мicцe найкраще! - вирiшила. - Але чи пiдтpимaє мене колектив та адмінiстрацiя ?..

3 цими тривожними думками звернулась до лiкаря п. Наталiї Бойко, нашого начмеда. Вона перша мене пiдтримала. З нею пiшли до головного лiкаря п. Тapiї Панасюк. І вона без заперечень дала згоду на перенесення каплицi у нове примiщення лiкарнi.

Пiсля цього стали ми по-новому обладнувати каплицю. Перш за все навели лад i порядок в приміщенні. А пoтiм вci працiвники лiкарнi та полiклiнiки стали приносити офiрування для каплицi. Я подарувала два вишитi обруси на столи. Мої колеги: Олександра Козловська офiрувала вишитий рушник, Олена Iвашко та Кiкелiя 3борiвська - вишитi серветки, Ярослава Грицай - вишиту накидку на сповiдальницю, Людмила Свiдерська - нитки для вишивання, а лiкар Ярослава Гула - килимки на пiдлогу. Багато iнших медичниx працiвникiв офiрували грошi, за якi придбано килим на cтiну, килимову дорiжку, два килими на пiдлогу, тюль на вiкнa, постаменти під фiгури Мaтepi Божої та Icyca Христа, полотно для вишивання тощо.

Цiннi офiрування надiйшли до каплицi i від сторонніх громадян. Так, пoкiйнa зараз бабця Настаciя Прийма з Бiбрки подарувала вишитий рушник, а жителька Шпильчини п. Неля Чура офiрувала два святi образи - Серце Icyca i Мapiї Божої. В iнтер'єр каплицi гарно вписалися iнкpycтoванi плахетки з icторії Xpecної дороги, подаровані жителькою села Волощина Ольгою Коренiвською, оздобленi дерев'янi постаменти пiд святi фiгури, виконані майстром Хомiцьким iз села Стоки, а також килим на пiдлозi, подарований хворою, доброю жiнкою iз Звенигорода Пустомитівського району.

У минулому році медичнi сестри та caнiтapки xiрургiчного i пологового віддiлень лiкарнi вишили нові обруси на столи-вiвтapi, що є в каплицi, та пiд всі статуетки. І наша каплиця стала ще кращою від цiєї душевної обнови. Для всіх нас, працюючиx, вона дуже мила.

Я часто бачу, як хворі та їх piднi моляться в каплицi, випрошуючи у Всевишнього помочi. Оперують хворого, а в святинi звучить щира молитва. Народжується дитина, а piднi породiллi просять для неї i для малятка Божого заступництва. З молитвою всім нам добре i paдіснo. Отож каплиця для нас - це рятiвниця i надiя, це святий Покров над усіма нами.

І ще одна сторiнка з icтоpiї вiдновлення каплиць у Бiбрцi. Мова пiде про духовну святиню на Осiллю, що по вулицi 22 сiчня.

... Стан каплицi, в якому перебувала вона в останнi роки cовітської влади. Piк, два - i її мали знищити, щоб "не псувала вигляду вулицi". І лише час нацiонального вiдродження врятував каплицю вiд повної разрухи. Незалежна Укршна прийняла цю жалюгiдь у свiй святий духовний спадок i вивела з пiдпiлля.

Про вiдновлення кaплицi розповiла парафiяльна доглядачка та опiкунка святині п. Ганна Опанович:

- В 1997 роцi каплицю оглянув отець-декан Микола Коваль. За йогo iнiцiативою на засiданнi церковногo комiтeтy було вирiшено тepміново вiдремонтувати каплицю. За справу взявся служитель Греко-католицької церкви святoї Покровu п.Михайло Пастернак. Biн органiзував активну групу для виконання робiт, куди увiйшли покiйний cьoгoднi Йосиф Конопада, а також парафiяни Євгeн Чабан, Володимир Шнuра, Михайло Швед, Володимир Досяк та iншi. Вони й взялися за ремонт.

Але коли розiбрали каплицю, то вuявuлося, що тут вже нiчого ремонтувати. Все погнило i прийшло у nовний непридаток. Потpiбно було зводuти каплицю повнiстю по-новому. Отож, взялися за фундамент. Заклали його добротно навколо старогo. А я тим часом обiйшла прuлеглi вулицi: Пекарську, Курбаса, Крушельницької, Обширну, 22 ciчня, Уляни Кравченко i зiбрала пожертви на каплицю.

Понад 60 чоловiк зробuли грошовi внески на вiдновлення святинi, а дехто дonoміг продуктами. Смачнi та cuтi обiди для робiтникiв готували п. Євдокiя Грабовська з внучкою Наталкаю, предки якux давно за свої кошти звели цю каnлицю.

В процесі роботи до нас пiдходuли щораз новi люди i виявляли бажання допомогти. Так, добродiй Йосип Легендзевuч вигoтовив стiл niд престол, Дар'я Ярема побiлuла каплицю, Михайла Заставний розмалював святиню, Люба Ваcuлiв вишила два рушники, Люба Процик офiрувала два святi образки, Дар'я Кiсiль подарувала великий образ, а Ігoр Іванчук намалював два святi образи.

До грошових офiрувань бiбрчан долучuлися вiруючi з навколишнix сiл. Із Любешки - Ганна Ковальчук, а iз Стрiлок - Вipa Зборiвська та iншi. Ми щиро вдячнi вам, хто офiрував данину на вiдновлення каплицi i в цiлому причинився до вiдродження святинi. За зiбранi кошти придбали дуже гарнuй образ Божої Maтepi з Іcycом, килими, дорiжки, квimu для внутрiшньої оздоби каплицi. І наша мала святиня, як i колись давно, знову радо приймає вiруючих на молитвu. Тут завжди затишно i чисто. І від того молитва стає ще сердечнiшою i впевнeнiшою. Бо це по-справжньому свiтле, святе мicцe, де можна відкpumo про все сказати Богу, подiлитися iз Всевишнiм радiстю i болем, i пoтiм терпеливо чекати на полегшення i помuлування Боже. І воно обов'язково прийде, бо мuлостивий є Бог над нами.

А тепер завiтаємо у примicто Шпильчина. Послухаємо розповiдь Ольги Ду6ик:

- Нашу каплицю з iмeнем Воздвиження Чесногo Хреста зведено в другiй половинi ХІХ столiття, в 1860-1861 роках. Зроблено це за iнiцiативою доброго христuянина п. Михайла Ciкорського. Саме вiн відnycтив свою землю пiд святиню i вклав чимало коштiв та працi у її будiвництво.

Пан Михайло був римо-католиком, i пiсля завершення будови каплицю освячено за цим обрядом в день святкування Воздвuження Чесного Хреста. Але надалi Богослужiння вiдбувалuся почергово: в першу недiлю кожного мiсяця вiдправлялась Лiтургiя для римо-католикiв, а у другу - для греко-католикiв. Такий порядок був пiдтверджений документально на nідcтaвi того, що каплицю в Шпuльчинi будували представники двох релiгiйних конфесiй. Добрим початком тут був спiльнuй вuдобуток i nрuвезення камiння для фундаменту niд каплuчку iз села Гринів.

Понад двадцять pоків Михайло Сiкорськuй, його сини - Іван, Михайло, Петро та добра дружина Катерина сniльно iз уciмa шnильчuнцямu радiлu своїй духовнiй святuнi. Вони душевно оберiгалu її i щоденно niдтримувалu тут порядок та чuстоту. Всі nам'яталu про те, що до будовu каплицi niд керiвнuцтвом Михайла Ciкорського nрuєднaлося багато жителiв села. 3 доброї волi та з чuстої вiрu до єдиного Бога вони сердечно cnрuчuнилucя грошовимu nожертвамu та вiдданою nрацею на будiвнuцтвi свого малою храму.

Але nрuйшов сумнuй час оплакування n.Михайла Ciкорського. В 1912 році його не стало. Односельчанu занеслu прах до збудованої ним святuнi i востаннє nомолилuся тут при ньому. Пiсля чого похоронилu на міському цвинтарі у Бiбрцi.

В 1945 році сини Ciкорського з родинами булu висланi в Польщу. Oпiкунaмu каплuцi сталu вiруючi з греко-котолuцької конфесії, яку скоро стала жорстоко переслiдуватu совiтська влада. Але не дuвлячuсь на це, богослужiння в каплuцi nроводилuся до середини 60-х рокiв ХХ столiття. І тут терnець в атеїстiв увiрвався. Вони "чuнно" закрилu каплuцю в Шnильчuнi. Вiруючi сталu ходити до церкви в Бiбрку. Було так, що частuна жuтелiв села святкувала храмове свято Воздвuження Чесного Хреста, а iншi - свято Покровu Божої Maтepi.

У дpугій nоловuнi 80-х рокiв в Шnильчuнi знову nочалu вести мову про каплuцю. Інiцiатором вiдновлення в селi храму став n. Юрiй Кошла. Поволi, крок за кроком, вiн все блuжче пiдходuв до влади i аргументовано доводив необxiднiсть вiдновлення роботu каплuцi i nереведення її у сiльську церкву. Це йому вдалося. На початку 90-х pокiв каплuчка була вiдкрuта. А за певнuй час вона стала сiльською церквою, де щонедiлi вiдnравляються святi Лiтургїi. Святuню вiдремонтувалu i nрuвелu до належного стану.

Але це ще не все. Пан Юрiй Кошла подав iнiцiатuву будiвнuцтва cnравжньої церкви в селi. І вона тут буде! Бо в маленькiй, малочuсельнiй Шnильчuнi живуть по-сnравжньому чеснi Богу вiруючi i вони належно niдтримують велuку святу духовну справу. 21 вересня 1996 року Бiбрськuй декан отець Микола Коваль освятив нарiжнuй камінь нової церкви. А на сьогодні шnильчuнцi вже nоклалu третю частuну сmiн Божого храму.

Можна вneвнeнo сказатu, що церква свяmux anocтoлiв Петра i Павла в Шnuльчuнi буде. І є вже тут єдuнuй nрестольнuй празнuк, на якuй радiсно сходяться всі жителi села, щоб вже бiльше не дiлuтuся на групи. Бо де є єднicmь Божа, там є сила, завзяття i честь, там є нероздiльна хрuстuянська вiра, яку нiчим не здолати.

А поки що ми молимося в своїй каплuцi, де oпiкуном вiд гpoмaдu є п. Ігор Хiм'як, людuна старанна i обов'язкова, nо-хрuстuянськu nравдива. В нього є багато nомiчнuкiв, якi наnолеглuво ведуть будiвнuцтво церкви. Я вnевнена, що nрийде час, колu про них також гарно i добре хтось розповiсть, як сьогодні про добродіїв Ciкорського та Кошлу. Про це не маємо права забуватu. Бо то наша iсторiя, духовна святuня, зiгрiта теплом вiд Божих лампад.

Все, про що я сьогодні розnовiла, дiзналася вiд своєї бабусi Ганни Шаровської. Щuро вдячна їй за це i рада, що спiльно з нею могла cпрuчuнuтuся до вiдтворення духовних сторінок нашої icmopiї, чuстої любовi до Всевuшнього Бога.

Тепер розповiмо про каплицю, яка зведена на вiдзначення 785-рiччя містa Бiбрки в 1996 poцi. А до того, 30 липпя 1995 року отець-декан Микола Коваль та отець-сотрудник УГКЦ Дмитро Майкут освятили нарiжний камiнь пiд каплицю на площi Стрiлецькiй.

Iніціатор будiвництва каплицi - Бiбрська міськa рада - оголосила конкурс на виготовлення проекту нової каплицi. На конкурс було подано три aвторськi роботи. Бiбрський деканат за погодженням iз Львiвською консисторiєю вибрав проект apxiтектopa пана Богдана Барана, жителя містa Бiбрки. За цим проектом й розгорнулася будова. Її здiйснило на спонсорських засадах товариство з обмежсною вiдповiдальнicтю "Астра" (президент товариства п.Олег Горбатюк, директор п.Андрiй Чорний, виконавець робiт п.Тарас Палько).

І звелась у небо висока купольна каплиця, увiнчана Божим знаком -Хрестом Icyca. Її вiдкриття вiдбулося 24 вересня 1996 року у День незалежностi Укрaїни. На цю духовну урочистicть приїхали священики з навколишнiх сiл Бiбрського деканату УГКЦ: отець Євген iз Стрiлок, отець Олег з Романова, отець Степан з Ланiв, отець Дмитро з Вiльхiвця, отець Зеновiй зi Свipжа, отець Iван з Пiдгородища та бiбрськi отцi Микола i Дмитро.

На свято вiдкриття нової каплицi прийшла громада вiд православної церкви з отцем Мар'яном, а також вiруючi з римо-католицького костелу iз ксьондзом Мареком. Уci бiбрськi духовнi особи почергово вели освячення нової святинi.

Пicля величного освячення Божої споруди тут же при каплицi почався Перший бiбрський фестиваль духовної пicнi та Божого слова. З передмовою до учасникiв духовного пicенного фестивалю звернувся директор Львiвського центру народної творчостi п. Роман Береза. Учасникiв свята привiтав Бiбрський мicький голова п. Михайло Кобель.

Bci присутнi отці були членами журi фестивалю. Кожен з них щиро вітав виступаючих i говорив аматорам спiву та художньої декламацiї гарнi i щирi слова. А ще дарував пам'ятнi медалi, виготовленi безкоштовно на замовлення міської ради кооперативом N236 (директор п. Семен Гупало). Керiвникам колективiв i окремим виконавцям були врученi спецiальнi дипломи лауреатiв Першого фестивалю духовної пicнi i Божого слова, а також пам'ятнi вимпели iз зображенням новозведеної каплицi. Багатьом учасникам фестивалю були врученi нарисово-iсторичний буклет "Бiбрцi - 785 pоків" та книжечки "3 Богом во Хpестi" - про духовне життя в районi, спецiально випущенi до цього дня братами Зеновiєм та Ярополком Цариками.

Дитячими колективами, що брали участь у фестивалi, щиро опiкувались члени осередку Союзу українок, очолюваного лiкарем п.Ганною Пушкар. Вони пригощали дiтей смачними канапками, домашнiми солодкими випiчками та напитками. Ними була також органiзована виставка художнiх робiт бiбрських умільців, народних майстрiв.

Перший фестиваль духовної пicнi i Божoго слова при новiй каплицi вдався на славу. Вiн міцно прижився у містi i в цьому poцi вже вп'яте проведено його з великим успiхом. З початку тут показали свою творчу майстернicть 76 колективів, в яких взяли участь понад 1500 aматорів пicнi та декламацiї.

Але не тiльки фестивалем пам'ятне для бiбрчан це святе мicце при новiй каплицi. Тут вп'яте, щорiчно, виставляється Рiздв'яна Шопка, а бiля неї проходять конкурси вертепного дiйства. І радо сходяться до каплицi бiбрчани. Йдут ьз молитвою, з колядою та з надiєю оглянути новий вертеп, щоб потім з yciмa разом спiльно та єдино заколядувати "Нова paдicть стала..."

Ось так об'єднує бiбрчан в єдину християнську родину нова каплиця. І не дивно, що саме тут в цьому роцi встановлено Хрест Єднання. Стоїть він гордо бiля каплицi, як символ Божого примирення людей з рiзних релiгiйних конфесiй. Кожен до нього може доторкнутись, вклонитися йому i помолитися перед ним. Бо тут вci piвнi пiд єдиним Богом. На цей Хрест в цьому роцi з кропил ycix бiбрських священикiв щедро падали краплi святої йорданської води. А потiм святi служителi з Божим благословенням звернулися до бiбрчан. І багато з присутнiх на спiльному водосвяченнi якнайближче присувалися до кропил, про¬мовляючи: "Ще на мене, отче, покропiть..." І нiхто не дивився, з якогo кропила падала на нього свята вода. Не дивився, бо були це краплi любовi, Божого святого єднання.

Саме такою спiльною i для вcix доброю є нова каплиця у містi. І в цьому роцi її зроблено ще кращою, ще бiльш привiтною. Про це подбали отець-декан Микола Коваль, а також парафiяни Богдан Гуменчук, Ярослав Шира, Леонiд Хитрий, Ярослав Климочко, Микола Пастернак, Дмитро Kpeмінь, Богдан Бер¬ко, Микола Гуменчук та iншi. Maє нова каплиця i cвoїx надiйних, добрих опiкунів. Це - Євгенiя Рибiй, Ганна Kремінь, Любов Процик, Катерина Чабан, членкинi iз Союзу yкpaїнок i багато дiтей з церковного братства. Їх руки завжди дбайливо очищають i прикрашують як саму святиню, так i територiю бiля неї. А матерiальними опiкунами при завершеннi будiвельних робiт в каплицi виступили в цьому році підприємець Орест Краєвський та Орест Теодорович. Їм велика шана від міської громади.

Зовсім короткий час дiє каплиця на Стрiлецькiй площi. Вона, як мале п'ятирiчне дитя. Але як гарно вже вміє спiвати духовнi пicнi, декламувати Божi вipшi, обходити вертепнi дiйства i скликати людей у єдину християнську родину. Напевно, що у містi це щасливе мiсце для святинi. І стають тут же ближчими до душi i серця вiщi слова Icуca: "Де двоє чи троє зiйдуться в iм'я моє..." А каплиця збирає десятки, сотнi людей. І вiд того paдіють бiбрчани. Адже в новe столiття ми увiйдемо з пам'ятною Божою святинею, яку спорудили у першi роки незалежностi України, в роки Вiдродження галицького краю. І буде це свята духовна дань Сину Божому Icycy Христу у знаменний ювiлей -2000-рiччя вiд його народження.

Другу частину книжки закiнчу спогадами п. Володимира Максимiва iз Львова. Мова пiде про спорудження найновiшої каплицi на садово-дачному масивi бiля Шпильчини, за Бiбркою. Це нiби духовне повернення за спалену совiтами каплицю у деревi в "Бучинi". Це є продовження святої дороги вiруючих людей до Всевишнього.

Спогад i фотографiю з цiєi урочистої подiї передав менi Бiбрський декан УГКЦ, отець Микола Коваль в останнiй день перед подачею рукопису в друкарню. І як добре, що так сталося. Тепер у книзi немає прoгалиги в icтopії малих духовних святинь Бiбрки. Вона зiбрана повнicтю станом на листопад мiсяць 2000-го ювiлейного року Божого.

Отож повернемося до записiв пана Володимира Максимiва, де написано так:

- На сороковому роцi життя я почав будувати хату на дачнiй земельнiй дiлянцi бiля Шпильчини. Нiколи до цiєї пори я не мав своєї оселi. 3 батькiвської хати в селi Коропець на Тернопiльщинi пiшов у 1967 роцi, поступивши на навчання до Львiвською полiтехнiчного iнститyту. І ось взявся за приватну справу.

І тут, на самому початку, впала у вiчi невеличка земельна дiлянка бiля моєї будови. Вона аж просилася для спорудження каплицi. Була на верху досить високою горба на роздорiжжi i на межi з моїм сусідом Іваном Адамиком, який погодився відпycтити частину землi на cпорудження святинi.

Мeнi дуже хотiлося, щоб це неужите мiсце серед поля, мiж лiсом було прикрашене i освячене при Божiй будiвлi i щоб люди, якi будуть тут працювати, а може i мешкати, були у злагодi з Господом нашим. Саме тoдi я серйозно почав задумуватися над тим, що cпокiйне i добре життя людини не може бути без злагоди i розумiння Божиx Законiв. А ще випадково дiзнався про спалену coвiтaми дерев'яну каплицю в "Бучинi", що красувалася недалеко від нас. І моє бажання поставити тут каплицю стало ще бiльшим.

Був це 1989 piк. Я розповiв про свою мрiю декiльком найближчим людям. Вони мене духовно пiдтримали, але братися за будову не було як, через брак коштiв. Довелося вiдкласти будову до кращого часу.

І ось у cepпнi 1997 року я почав будову каплицi за свої кошти. Мeнi активно стали допомагати спiвробiтники Роман Крушельницький, Петро i Богдан Притули, Михайло Рудишин та Ігор Куриляк. Вони щиро жертвували Богу свою працю i вмiння. До нашої святої благочинної справи стали долучатися щораз нoвi люди. Вони побачили, куди скеровується наша праця, i захотiли собi прилучитися до неї.

Ми всі радо приймали до свого гурту i знаходили для кожного роботу. Так, уродженець Шпильчини Василь Михалик, який є моїм спiвробiтником у "Львiвтеплоенерго", взявся за виготовлення вiкон i дверей до каплицi. В цьому йому активно допомагав Василь Федунь. А головний iнженер автоколони, до якої саме належить наш садово-дачний кооператив, п. Михайло Дiжак розпорядився видiлити дерево на дах каплицi. Велику допомогу у роботах надав нам п. Вiктop Калабiшко, видiливши на cпорудження каплицi добрих робiтникiв, cпeцiaлiстiв. А мешканець Шпильчини, лiсник Iгор Макiєвич допоміг в одержаннi дубових брусiв для iкoнocтacy каплицi. Було ще багато iнших офiр від добрих людей. Нехай вciм їм Господь вiддя¬чить своею ласкою...

Порадившись в колективi, ми вирiшили назвати нашу каплицю славними iмeнaми українських князiв, що принесли Bipу Христову нашому українському нapoдовi. І ось на День святою Володимира в 1998 роцi отець 3еновiй iз Бiбрки початково освятив каплицю святих Ольги i Володимира. На урочистостях духовних було багато приїжджиx гостей iз Львова та з навколишнix сiл.

Серед них була i моя мати Наталiя Мaкcимiв. Вона щиро радiла за мене i моїх товаришiв, за всіх тих, хто спричинився до будiвництва святинi. У її пам'ятi закарбувався факт того, як пiд час Богослужiння iз заходу наплила чорна хмара. Почав накрапати дощ, сильно блискало i гримiло. Люди ховалися до недобудованої нашої хати та до каплиці. І тут одна старша жiнка, можливо, що незряча, бо її привели пiд каплицю двoє людей, проявила чудо. Вона витянула з торбини щось на подобу освяченого хлiба i перехрестила ним небо у трьох мiсцях, в трьох напрямках. Тут же хмари розвiялися i знову над нами усмixнулося тепле сонечко. Богослужiння продовжувалося. Дуже шкода, що я не знаю, xто ця жiнка. Але факт її релiгiйного втручання у сили природи залишився у нашiй пам'ятi.

Другий раз, 25 липня 1999 року, в недiлю, отець декан з Бi6рки Микола Коваль повнiстю освятив каплицю i відпpaвив святу Лiтургiю. Людей тoдi 6уло ще бiльше. Отець Микола подарував для каплицi дуже гарне святе Євангелiе, а п. Стефанiя Гавдульська офiрувала ошатний о6рус на престол. При відпpaвi 6ув присутнiй отець Олексiй Юнко iз села Селиська Пустомитiвського району.

Ми дуже paдi, що маємо на дачному мacивi свою святиню i плекаємо надiю, що кожен piк у днi вшанування yкpaїнських святих Ольги i Володимира вiдправлятиметься у новому малому xpaмi свята Лiтургiя. Дай, Господи, що6 храм цей мiцно стояв i 6ув завжди потрi6ний людям для їх Божої духовнocтi на довгi Biки!

П'ятнадцять духовних стежин проклали бiбрчани до малих Божих святинь. 3робили це вiд чистого сердя i щирої любовi до Всевишнього. І вiд тогo caмi стали кращими, добрiшими i благороднiшими. До своїх святинь вони несли найвищi почуття душi i серця, найсвятiшi розумiння великої вiри у всемогyтню i благородну силу Божу.

Цi високi духовнi чування передавалися завжди у містi з поколiння до поко¬лiння. І виростали побожними дiти. Вони, як i їx батьки, з Богом вставали щоденно i з Богом йшли на вiдпочинок в доброму очiкуваннi нового дня. Вони вiрили у вчення сина Божого, Icyca i молилися щиро з розумiнням високої святостi Пречистого заступництва на майбутнє.

Прикладом сказаного може бути лист десятирiчної бiбрчанки Кaтpуci Лукасевич, написаний 16 листопада 1884 року своїй любимiй вчительцi Улянi Кравченко в село Стоки, куди було песреведено її iз Бiбрки для подальшого вчителювання. Дiвчина писала:

- Найдорожча приятелько!
Сумно менi, що я утратила свою учительку, дорогу приятельку, а ще гiрше день i нiч турбуюся, що найдорожча приятелька мусить тепер кожної хвилини змивати лице сльозами по смepтi своєї матері. І я Вашим смутком дiлюся... Та не смутiться. Бог, котрий не дав загинути нікому невинному, не опустить i Вас за Вашi заслуги. Над врагами Бог явить суд!

І у вiдповiдь своїй ученицi вчителька написала:

- Як я хотiла далi виховувати таких Катрусь у Бiбрцi. І жити для них, а через той труд жити для другої неньки, для святої невмирущої України, жити тiльки для Heї... Коли останні звена зiрванi, коли для мене все покiнчилося, хочу жити тiльки для Hеї... для України i Бога!

Ось таких мала Бiбрка священикiв, дiтей i вчителiв. Тому завжди була побожною i патрiотичною.

І не дивно, що cовітськi iдеологи так ревно i наполегливо тримали тут на контролi питання нацiонального виховання молодi. Все робилося для того, щоб релiгiйне та патрiотичне минуле кануло у глибоке бездушне i безбожницьке провалля.

Через те й каплицю, в якiй колись так щиро i ревно молилася Богу молода вчителька Уляна Кравченко, задумано було переобладнати на краєзнавчий музей, де був би помipкований "куточок" про поетесу. Але Бог не допустив до цього. І залишилися нам у прекрасний спадок душевнi поетичнi рядки поетеси iз "Сирiтської думки":

Серцем чую, хоч не вмiю
Словом передати,
Серцем чую голос ненi:
- Є ще друга Мати!..
Тямлю, тямлю, Ви навчали
Матip цю любити,
Та для Неньки-України
Трудитися, жити.

Не жалiтиму для Hеї
Hi життя, нi труду.
А до Вас, моя Матусе,
Молитися буду
Не роздiлить i могила
Неньки вiд дитини,
Не загине в словi Божiм
Слава України!

Отже слiд збирати iз святих стежин розкидане нсчистими руками камiння, щоб знову не спотикнутися до його болючих виступів. Визбирати i цi колючi терни, якими були обгорнутi бiбрськi каплицi. І тодi буде так, як в оцiй невеличкiй поезiї, яку я написав спецiально для завершення розповiдi про малi духовнi святинi Бiбрки:

Biciм столiть вже скоро буде
Моїй родиннiй Бiбрцi.
Кормильчичi звели її
На чистiй, гарнiй рiчцi.
А на узгiр'ї монастир
Свiтився Хрестом Божим.
І були тут мiсця святi
Для вcix людей побожних.
І йшли бiбрчани кожен день
До церкви i в каплицi,
В костел i до Xpecтів святих,
А також до божницi.
І вcix приймав святий Господь
До щирої молитви.
Але настав страхiтний час
Безбожної гонитви.

Замкнули нам святi церкви,
Каплицi повалили...
Людей у мороцi тяжкiм
За Бога посварили.
Але вернулись святi днi
У цю щасливу пору.
І знов звучить духовний спiв,
Лiкує душу хвору.
Побожнi люди радо йдуть
До бiбрських вcix каплиць,
Щоб взяти тихо у серця
Дух з Божеських зiниць.
Cтоїть в смереках, на гopi,
Каплиця в омофорi.
Благослови, Пречиста, нас
І збережи в Покровi.

Шановний читачу!

Книжечка "Духовнi святинi Бiбрки" не претендує на кiнцеве дослiдження з iсторії бiбрських святинь. Це лише перший документально-художнiй нарис про нашi церкви, їх священнослужителiв та про каплицi. I тут можуть трапитись деякi неточностi. Тому заздалегiдь прошу вибачення. Не вci факти були пiдтвердженi документами. Деякi використанi лише за усними переказами та спогадами.

Впевнений, що надалi додатковi пошуки i новi пiдтвердження збагатять розповiдi про життя бiбрських релiгiйних громад. Мої послiдовники зможуть бiльш фактивно та повнiше розповicти про високий духовний світ нашого містa. На те бiбрська релiгiйна християнська спiльнота сповна заслуговує. Вона повинна мати свою повну iсторiю.I третьою частиною цiєї книжки може стати розповiдь про священникiв -катехитiв, про яких я нiчого не сказав. А були серед них прекраснi наставники молодi - отцi Бобовник, Мендюк, Савицький та багато iнших.

А я щиро вдячний Всевишньому, що дав менi силу волi i здоров'я написати i випустити у cвіт цю книжечку. Тим самим виконати один iз пунктiв заходiв громадської Kомiciї при Бiбрськiй мicькiй paдi з питань пiдготовки та вiдзначення 2000-лiття Рiздва Христового, яку я очолював oстaннi два роки. Там написано: "Пiдготувати i випустити у світ ювiлейний буклет пiд умовною назвою "Бiбрська отча церква". Отож, зроблено значно бiльше, випущено книжку в двох частинах про духовний світ Бiбрки.

Тепер скажу про тих, хто душевно та конкретними дiями пiдтримав мене у працi, щоденно кликав до неї i практично допомагав. Це перш за все моя незабутня мати, з прекрасним, святим iменем Марiя. Вона вклала у моє серце i душу страдальну любов, навчила розумiти i пам'ятати поряд з молитвою сутність найвищої вiри у надземну духовну силу, якою є Бог. Вона була з Ним до останнього дня життя i кликала своїх дiтей до цього.

Щиро вдячний у великiй допомозi Бiбрському декану, отцевi Миколi Ковалю за зiбранi матерiали та фотографії з icторії Бiбрської церкви.

Baгoмi поради i практичну допомогу у випуску книжки подав менi мiй брат 3еновiй та його син Михайло. Випущена ними ранiше книжка "Дерев'янi церкви та дзвiницi Бiбреччини" у багатьох випадках була для мене корисним посiбником. Прекрасними для книжки виявилися й їхнi замальовки. Щиру душевну дяку хочу скласти моїй дружинi Ользi Царик, яка спiльно з лiкарями виходила мене недавно з тяжкої недуги i дала можливicть завершити цю книжечку. Не менш сильними i помiчними для мене виявилися молитви сестри-монахинi Рафаіли, що молилася за моє здоров'я.

Щиро вдячний й викладачевi Львiвського автошляхового Texнікуму пану Василю Лабi за поданi ним цiкавi icторичнi доводи в "Короткiй iсторії Бiбрки". Oкремi цифри та описанi там події були використанi для книжки. Важливе есе про бiбрськi каплицi та цiкаву оповiдь "Фелон" подав виходець з Бiбрки, вiдомий львiвський художник пан Степан Костирка. Вiн запропонував i декiлька малюнкiв на iсторичнi теми, якi я також використав. Це велика допомога!

Неоцiнимий документ передали менi вiд покiйного зараз пана Василя Щебовiлька iз Шпильчини. Це - перелiк за хронологiєю вcix священнослужителiв у Бiбрськiй церквi, починаючи з 1900 року. Такiй людинi, а точнiше пам'яті її, ми маємо низько вклонитися до ніг, бо це берегиня нашої icторії, тим бiльше святої, духовної. А ще вдячний отевi Iгорю Довгуличу та ксьондзу Станicлаву Бухтi за розповiдi про духовне життя їx релiгiйних конфесiй.

Не менш важливими є i спогади з духовного життя настоятельки монастиря сестри Юлiани Гошовської, керiвника дитячого братства при Греко-католицькiй церквi панi Євгенії Рибiй, добродiйок Софії Легендзевич, Гелени Мазурської, Галини Кривенко, Ганни Костирко, Ганни Опанович, Ольги Дубик. Усім вам щиро дякую!

А ще хочу подякувати щирим людям за спонсорську допомогу при виготовленнi книжки. Це, зокрема, добродiю Оресту Kpaєвському, директору колективного пiдприємства "Ольвiя", та добродiю Оресту Кричковському з приватного автопiдприємства. Нехай Господь належно ощедрить Вас за блaгoчинство i доброту!

Як бачимо, мiй допомiжний актив при написаннi i випуску книжки був досить великий. І вci ми будемо вдячнi, якщо нашi читачi надiшлють вiдгуки на книжку "Духовнi святинi Бiбрки" або зроблять до неї cвої доповнення. Вони дуже потрiбнi для повної духовної icторії старовинного, найменшого галицького містa, якому скоро виповниться 800 pокiв.

То ж пишiть нам на адресу: nоштовuй iндекc 81220, Українa, обл. Львiвська, район Перемишлянський, мicтo Бi6рка, Ко6заревuй Майдан, № 2 кв. 2.

ЯРОПОЛК ЦАРИК