Про Бібрку з любов'ю

Герб
Моя Бібрка
Iсторiя
Храми та каплиці
Видатні люди
Уляна Кравченко
Бібрка у світлинах
Нариси
Спорт
Книги для гостей
Комфорт оселі

З афоризмів Уляни Кравченко, 1884

Передрук з http://www.ukrlife.org/main/evshan/uliana.htm

•••

Той, що в його душi краса свiй вiдблиск має, споглядає на свiт спокiйно, поетично.

•••

У кожному атомi свiта, як i в кожному серцi, є пiсня-сон про щастя...

•••

Небо чи Пекло ми вже тут на землi вiдчуваємо, наcкiльки любимо чи ненавидимо, наскiльки нашi дiла спокiй чи бурю розбуджують у грудях, наскiльки минуле кидає свiтло чи тiнi в наше серце...

•••

Чи грiш, кинений дiдовi, це милостиня? Можна багато так розкинути гроша, а не принести пiльги терплячим братам. Милостиня живе в душi. Милостиня — се любов, спочуття, се погляд очима матерi на цiле людство, се вiдгадування серцем укритої нужди i вiддавання їй самого себе.

•••

Сором для громади, коли по вулицях волочаться божевiльнi дiдугани, їх вулична чернь дразнить, обкидує болотом, камiнням, гонить вiд ворiт... Нема для них спокiйного захисту, вони волочаться, лячнi, мерзеннi iстоти, на смiх людям, без даху, без рiднi киненi. Сi нищi, тихi, покiрнi, босi, обiдранi, — се соромний докiр для тебе, громадо, що не здiбна пiльгу дати терпiнню, внести спокiй, надiю в серця наболiлi, зламанi, повнi тривоги за хлiб насущний, за буття...

•••

I з люду, з того гурту, всi мусять розбудитися, стати, всi мусять бути благородними трудiвниками на землi i для землi. Всi мусять почути себе членами великої людської родини. Всi повиннi жадати пошани вiд других, — i то скорше, поки зло не вхопить їх у погибель залiзною рукою, не потягне їх, не скаже їм: «Ви мої». Людськiсть, як одиниця, даремне боролася б останком сил i гiдностi духа, коли б було запiзно!.. Душа темного люду керми не має, вона поставлена на пробу, на «iскушенiє», на вибiр смертi або проступку. Не дивуйтеся ви, можнi свiта, не карайте, а поможiть бiдним залишитися чесними.

•••

Великих людей не конче шукай мiж народами великим числом. Сю правду стверджуємо вже мiж старовинними народами. Спартанцi не числом славнi, а римляни зразу малi, убогi як народ, — багатi були на героїв, майже кожна людина в них на героя виростала. Великий народ саме у хвилинах розкладу-занепаду бiльше має в собi гнилi, нiж малий. Чим бiльший народ, тим бiльше зло, скоро раз закрадеться, поширюється. Ви, котрi маєте ясне розумiння того, що дрiмає ще в народi на днi серця, що iмлисте, не схоплене у виразистий вид, є ще тiльки надiєю, прочуттям, тiльки зерном будочностi, ви, котрi все те могутньою думкою обiймаєте, ви всi станете рiшальною силою в нашiй iсторiї...

•••

Марнувати скарби духа — се злоба. Хто спиняє розвiй вiльної думки, хто вбиває життя душi, той не менший проступник вiд того, що вiдбирає тiлесне життя. Людське право не має на нього кари, а проте паде на нього присуд майбутнiх поколiнь; вiн проклятий їх прокльоном, бо забрав майно-спадщину, яка їм належалася.

•••

Який хто є, хай буде, коли iншим не має сили бути. Але хай без облуди має вiдвагу показуватися всюди достоту таким, яким є.

•••

Любити треба не себе, а той iдеал, що вранцi життя був нам зорею. В мiру, як наближаємось до iдеалу, всi втрати минулого, проби й терпiння малiють, щезають..

•••

Сумнiв — часом є тiльки модерним убранням, маскою, пiд якою укривається неохота до жертви. Самолюби, що вiрять тiльки у грiш, не вiрять у нiщо, перед нiякими святощами не падуть навколiшки.

•••

Тим, котрi в мовчанню терплять i гинуть, треба теплих променiв; холоднi слова не поможуть, повага — буквальнiсть прав не поверне дорогих утрат... серце їх домагається щастя, теплоти, якої життя не дало... їм треба опiки нiжної, любовi...

•••

Не жалуй тих, що терплять без власної вини; їх доля гне, каторга в'язнить, а вони спокiй окривають... у серцi... Жаль тих, що на них почуття вини затяжiло, що в грудях носять звої змiй, що терплять iз власної вини... До таких душ годi прийти з потiхою, полегшею...

•••

Хай нi смерть, нi тюрма, нi тортури, нi труд, нi недостаток не вiдводить вас вiд правди. Любов, погода, яснiсть думки про щастя загалу, хай у душi нашiй живуть, витають, хай ведуть нас до дiла... Свiтло i правду здобуваймо, а через те царство боже тут, на землi, i для любих братiв здобути нам треба...

•••

Коли люди з презирством, злобою вiдносяться до тебе, се знак, що в тебе є скарб, якого завидують тобi i радi б його вiдiбрати. Тобi байдуже те, за чим побиваються вони, а вони завидують тобi рiвноваги, спокою, погоди душi...

•••

Живчиком життя молодих хай буде добро загалу: полегшення долi бiднiших дiтей цiєї землi й визволення гноблених з ярма неволi... Надихана iдеями молодь ублагородниться й особисту недолю зноситиме гiдно й витривало, бо чим же вона, та журба молодої, здорової одиницi, в порiвнянню з долею загалу?

© 2006-2016 ● Розробка сайтів у Бібрці ● maksymenkot@gmail.com ● +380972611402