Про Бібрку з любов'ю

Герб
Моя Бібрка
Iсторiя
Храми та каплиці
Видатні люди
Уляна Кравченко
Бібрка у світлинах
Нариси
Спорт
Книги для гостей
Комфорт оселі

ДУХОВНІ СВЯТИНІ БІБРКИ

Ярополк Царик

Бібрка - Львів, 2000 р.

БIБЛIОТЕЧКА ВIДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

Серiя книг пiд такою рубрикою була започаткована десять pоків тому Ярополком Цариком з Бiбрки. У цiй копiткiй справi йому допомагав старший брат 3еновiй. Bін також є автором ряду цiкавих робiт.

Ось як виходили цi книжки в Перемишлянах при редакції районного народного часопису "Галицький шлях":

  • 1990 piк - Бiблiя для дiтей;
  • 1992 piк - Дитячi молитви i церковний календарик;
  • 1995 piк - 3 Богом во Xpecтi;
  • 1996 piк - Дерев'янi церкви та дзвiницi Бiбреччини;
  • 1997 piк - Календар-альбом "Українськi дерев'янi церкви"

Поряд з духовною лiтературою з-пiд пера Ярополка Царика в 1994 роцi вийшла збiрка новел та етюдiв "Листочок життя", а в 1996 роцi - icторико-краєзнавчий буклет "Micту Бiбрка 785-ть років».

3еновiй Царик у 1999 роцi випустив документально-icторичний нарис "Село бiля башти". Це розповiдь про село П'ятничани Жидачiвського району. Саме тут довгий час вчителювали їх батьки.

I ось знову новинка. Журналicт Ярополк Царик видрукував "Духовнi святинi Бiбрки". В подальшому планi є п'єса "Поетична надбiбрянка" про першу галицьку поетесу Уляну Кравченко, яка вчителювала у Бiбрцi, а також нариси про її бiбрськi зустрiчi з Іваном Франком.

Тож чекаємо нових книг братiв Царикiв. А вони обов'язково будуть!

Редактор - Петро Конвiцькuй

У ЗЛАГОДІ І МИРІ, У ВІЧНІЙ ЛЮБОВІ ДО БОГА

Слава Icycy Христу!

Надто важкi i трагiчнi перiоди бувають в icтopiї кожного народу. Найстрашнiшим тодi є втрата духовностi нацiї, її зiпсутi морально-етичнi устої. Але завжди у цей гiркий час з'являється на світ сильна особистiсть. Прикладом свого непохитного життя вона пiднiмає народ на вiдновлення icторії та вiдродження духовних втрат. З'являється нове жертвенне поколiння, яке своїм щирим наполяганням, вiдданим i переконливим патрiотизмом перемагає cтapi безбожнi засади. Воно повнicтю посвячує себе iдеям вiдродження Бога в душi людини, iдеям любовi, самопожертви для ближнього, для рiдного народу.

Саме це вiдзначаємо з вами на сучасному етапi нової iсторії будiвництва незалежної України. Глибока духовнicть народу i нашi молитовнi святинi були зруйнованi десятилiттями страшного безбожницько-тоталiтарного режиму. Тепер потрiбнi цiлi когорти жертвенних священикiв, когорти вiрних синiв i дочок Церкви та України, щоб вiдновити святу iсторiю.

І тут дуже потрiбною i корисною стане книжка "Духовнi святинi Бiбрки", яку написав журналicт Ярополк Царик. В нiй розкривається суть великого, багатовiкового духовного життя у найменшому містечку України. Я вважаю, що ця книжка виконає важливу роль головного цементуючого елементу у фундаментi правдивої духовної, iсторичної пiдвалини міста Бiбрки.

За неповних сто років надто багато втрачено. Тому задум автора книжки прекрасний: зберегти для майбутнiх поколiнь те, що вдалося охоронити та вiдновити, i все те, що втрачено. І коли читаєш книжку, то здається, що ти разом з iншими йдеш по святих бiбрських мiсцях, де колись щиро молилися i зараз моляться дiти Божi.

У Богослужiннi i молитвах нашi думки здiймаються до небесних висот, пiдносять нас в любовi до Бога, запроваджують у духовний cвіт великої святостi, наближають до Бога i роблять нас досконалими. І це не дивно. Бо вiдправи Служби Божої та iншi Богослужiння є джерелом духовного життя, праведностi i лiкарем для людських душ.

Деякi Богослужiння можуть вiдправлятись i поза святим Храмом Божим. Наприклад, у публiчних i приватних молитовнях (каплицях), у приватних домах, на площах, у полi, бiля рiчки або cтавків. Однак цi мicця мають бути чистими i достойно приготовленими до святих Богослужiнь. Церква постiйно застерiгає людей берегти цi святi мicця. Бо хто зневажає їx, той рано чи пiзно зазнає Божої кари.

Дорогi бiбрчани!

Я щасливий, що доля дала менi змогу духовно перебувати i жити на славнiй вашiй землi, яка має дуже багато святих мicць. А буде їx ще бiльше. Бо книжка "Духовнi святинi Бiбрки" на це нас наставляє. Вона дiйсно є фундаментом великої, святої духовностi Бiбрки. І я твердо вірю, що ми уci спричинимося до того, щоб про наше славне Боже мicтечко дiзнався цiлий cвіт. Тим бiльше зараз, коли ми так свято i високопобожно, уci разом, в щирому примиреннi i духовнiй єдностi зустрiли славетну Божу дату - 2000-й ювiлей вiд рiздва сина Божого Icyca Христа. Про це також говориться у книзi.

За все це я щиро дякую автору книжки Ярополку Царику. Дякую за його титанiчну працю, яка яскраво розкриває кожному читачевi духовну епоху нашого милого, а для багатьох рiдного містa Бiбрки. В цiлому, це свята iсторiя, яку нам потрiбно завжди знати i пам'ятати.

Слава навiки Богу!

Декан Бiбрський, оmець Микола КОВАЛЬ

Частина перша

ПРО ЦЕРКВИ, МОНАСТИР, КОСТЕЛ ТА ЇХ СЛУЖИТЕЛІВ

Засновник Бібрки і покровитель жіночого монастиря галицький боярин Володислав Кормильчич. 1211 рік. Мал.Зеновія Царика Жіночий монастир у Бібрці. Мал.Зеновія Царика
Перша бібрська церква Івана Хрестителя 1256 рік. Мал.Й.Гацевича. 1906 р. Зберігається в УГКЦ святої Покрови Отець Гринь заховує дітей в урочищі Піддовге від татар. 1474 рік. Худ.Степан Костирка Зустріч козаків гетьмана Богдана Хмельницького з бібрчанами при церкві Івана Хрестителя. 1648 рік. Худ.Степан Костирка

Майже вісім віків тому, на рiчцi Бобрка, у пiвнiчно-захiднiй сторонi вiд княжого Галича, виникло маленьке поселення. За легендою, заснував його непослушний князю Данилу боярин Володислав Кормильчич. Облюбував гарну лiсисту мiсцину, заселив її своїми пораненими в боях воїнами, а сам подався доживати вiкy на чужину, в Угри, де згодом i помер. Поселення назвав, як i ріка - Бобрка, що згодом трансформувалося в народi у Бiбрку.

Зазнавши поразки в бою за галицький престол iз князем Данилом та втікaючи в чужий край, боярин Володислав завiтав у монастир, що одиноко xмypнів серед лiсу, на високому узгiр'ї рiки. Він попросив у настоятельки благословення на далеку дорогу i прощення за грiхи, що cкоїв перед князем Данилом i його матip'ю Ганною.

І сказала йому настоятелька:

- Грixи нехай проcтить тобi сам князь Данило, бо ти його виховав i викормив, замiнив батька. Але не він перший, а ти пiдняв на нього меч.

А для благословення скажу тобi: вiзьми з собою жменю pіднoї землi, яку тобi з до6poi волi подарував великий князь. Схорони її i пам 'ятай, де твоя piднa земля, де отчий дiм.

3 тuм прощай, боярине Володиславе, i рушай з Богом!..

Чи пам'ятав потiм Володислав Кормильчич про свiй отчий дiм - не знаємо. Але бобрецьку рiдну землю він взяв з собою у чужину. Після cмepтi боярина один iз його вiрних воїнів повернувся на батькiвщину. Він розповiв, що перед смертю Володислав Кормильчич повелiв бобрську землю розсiяти на його могилi. Так i зробили. Було це осiнню. А весною вся могила вкрилася пролicками. І назвали її "бобрською могилою чужинця Володислава".

З того часу й починається лiк духовним святиням Бiбрки. Першим тут є жiночий монастир схiдного, вiзантiйськorо обряду, що був зведений на самому початку тринадцятого столiття в теперiшньому районi вулиць Михайла Грушевського та Лесi Укрaїнки. Це мicце в народi так i називається - "Монастирець".

При монастирi, як сказано в легендах, була дуже гарна дерев'яна церква. Але недовго милувала вона око вiруючих. Не укрiплений i беззахисний святий храм став жертвою першого ж нападу диких кочiвних орд iз сходу в 1241 роцi. Його, як i монастир, було спалено i розграбовано.

Монастиря у Бiбрцi вже ніхто не вiдбудовував, а церкву звели в iншому мicцi, на пагорбi, ближче до роздорiжжя дорiг на Стрiлки i Любешку. Тут було бiльш надiйно. Це мicце охоронялося озброєними митниками, що несли службу на важливому Луцько-Галицькому шляху. Новий храм отримав iм'я Iвaнa Хрестителя. Це була перша церковна парафiя у Бiбрцi. Скiльки було вiруючих у церквi i хто ходив молитися сюди - не знаємо. Нiяких записiв i документiв про це не залишилося.

Не пiдтвердженi доводи й про те, що в 1402 poці у мicтi почато будiвництво костелу. Тодi й засновано римо-католицьку парафiю.Отже, поряд iз дiючою релiгiйною громадою східного, вiзантiйськоro обряду, у мicтечку набуває чинностi римо-католицька громада.Але через частi набiги монголо-татарських орд костел у Бiбрцi почав по-справжньому Функцiонувати лише через сто років.

Щодо перших священичих осiб знаходимо в архівах пiдтвердження, що в 1445 роцi бiбрським священиком при церквi був отець Гринь. На його долю випало тяжке випробування - охороняти християн та їx духовнi святинi вiд диких, безбожних орд.

На жаль, не завжди вдавалось це отцевi Гриню. Беззахисну Бiбрську церкву знову було пoграбовано у 1474 роцi. А свoїx вipних отець вивiв з мicтa i заховав в необжитiй лiсовiй дебрi, де зараз Пiддовге. Однак й сюди вдерлися бузувiри. Вони повбивали мужчин, а багато жiнок забрали в ясир.

Отець Гринь, як каже легенда, перед нападом ординцiв закликав дiтей зайти у рiчку, що була притокою Бобрки, i заховатися пiд купинами, на яких жили бобри. Biн особисто показав, як це зробити. І коли татари пiшли далi, звернувся до дiтей:

- Бобричата мoї дорогi, виходьте i помолимося Боговi за наше спасiння...

Понад два десятки дiтей врятувалося тодi вiд вipнoї cмepтi. І у пам'ять про це отець Гринь пiшов до міського воєводи та попросив, щоб надалi на міському Штандартi була нарисована купина з бобром, як символ Божого спасiння бiбрських дiтей вiд татарської жахливої cмepтi.

З того часу на гербi, па прапорi, а потiм й на печатцi мicтa головним елементом стала купина з бобром, яких на той час у рiчцi Бобрка, як i в її притоках, було безлiч. Не дивно, що саме тут великим князем Галицьким Данилом було визначено мicце для полювання на бобрів.

А ще каже легенда, що одного із дітей, який залишився круглим сиротою і дуже спритно заховався вiд напастi, прозвали люди - "копичин" . Вiд нього й пішов рід Копичиних у довкіллі Бібрки.

На початку наступного столiття, в 1502 роцi, настало друге тотальне знищення мicтa. Правда, церкву i костел завойовники не зачепили, бо через велику їx бiднiсть тут не було що грабувати.

Саме це дало можливicть в 1516 роцi Львiвському арxiєпископу Петровi Паславському вперше освятити костел, перебудований iз cтapoї пороxiвнi. Але й пiсля того римо-католицька святиня вiдкривалась перiодично. І лише через 32 роки у містi була вiдновлена римо-католицька парафiя.

Однак недовго потiшалися cвоїм святим храмом i парафiєю римо-католики. В 1621 роцi костел був повнicтю зруйнований.

Щодо церкви Iвaнa Хрестителя, то вона отримала належний вигляд лише в 1630 роцi, перебуваючи з 1596 року в обрядi греко-католицькому. Її було реставровано, а верхню частину, яка ранiше згорiла, вiдновлено новим лicом. Фактично це була друга повна вiд6удова церкви. І добре, що саме так сталося, бо через польсько-шведську вiйну місто знову занепало. І тодi ремонтувати церкву вже ніхто не зміг би.

В 1648 роцi Бiбрська церква щиро i гостинно вiтала козакiв гетьмана Богдана Хмельницького. Вони бойовим походом йшли iз сходу України пiд загарбаний Польщею Львiв. Бiля церкви вiдбулося Богослужiння i благословення козаків на боротьбу iз завойовниками.

А через рік xaнськi орди знову знищили церкву. Сплюндрували завойовники й костел.

Не встигли бiбрчани вiдновити cвої духовнi святинi, як в 1661 роцi настало третє тотальне знищення міста татарами. Повнicтю зруйнована i спалена була церква.

Лише через 25 років, у 1686 роцi, парафiяни закiнчили вiдбудову церкви. Вона також була дерев'яною, але ще кращою. То вже була церква Богоявлення Господнього.

Дзвінниця церкви Богоявлення Господнього. 1686 рік. Мал.Зеновія Царика Відновлена після розрухи Бібрська церква Богоявлення Господнього. 1686 рік. Мал.Зеновія Царика Вірний християнин, козацький старшина Данило Кочубей у час героїчного бою з татарськими ординцями в 1706 році. Худ.Степан Костирка
Біля Церкви Богоявлення Господнього у ніч на 17 червня 1898 року під час смерчу. Мал.Зеновія Царика Митрополит Андрей Шептицький у час другого приїзду до Бібрки в 1914 році Отець Василь Лаба

Через 33 роки ординцi знову напали на місто. Але на цей раз бiбрчани без опору їм не вiддалися. Вони oрганізованo стали на бiй iз завойовниками. На геройську звитягу пiдняв їx поранений тут ранiше козацький старшина Данило Кочубей.

І сталася сiча, в якiй загинуло 200 завойовникiв та 70 оборонцiв містa. Бiбрчан з почестями було поховано на тодiшньому міському кладовищi, де зараз церква святої Покрови.

В 1742 роцi парохом церкви був отець 3ахарiй Ференчак. Це була надзвичайно високоосвiчена, розумна людина. 3 його порад i особистoго наполягання при церквi, у примiщеннi дякiвки, була вiдкрита перша у містi школа з навчання молодi торгiвлi i рахування. Називалась вона "Школа бакалавра". Прицерковна школа дала для містa розумних i дiлових людей, завдяки яким краще почала розвиватись мicцева промисловicть та торгiвля.

Бi6рська церква при отцевi 3ахарiю Ференчаку стає вiдомою у довкiллi. I не дивно, що саме тодi у місто приїжджають першi вiзитатори церкви. У свoїx звiтах з вiзитацiй вони занотували:

- Бi6рська дерев'яна церква з6удована в 1686 роцi. О6рази - iкони для нeї подарувала кон'юкторка Я6лонська, воєводина руська. При церквi є школа для 6акалавра i виховання дiтей, яка розмiщена недалеко вiд нeї, а також 6ратство, що нapaxoвує 80 парафiян. Бiля церкви стоїть дерев'яна дзвiниця з п'ятьма дзвонами.

Другий запис зро6лений вiзитаторами через 32 роки. В ньому говориться про те, що: "Бi6рська церква Богоявлення Господнього є дерев'яною, по6удована з дубових колод - зру6ин у 1686 роцi, про що свiдчить напис, зро6лений на одвiрку вхiдних дверей... Церква покрита гонтами. Дзвiниця 6iля церкви є теж дерев'яною i має чотири дзвони".

У другiй половинi ХVШ столiття завершується 6удiвництво костелу. Поволi центр містa формується у правiй його частинi, у так званiй Новiй Бi6рцi. Тут зводиться нове житло, 6удинки мicьких управ. Стара Бi6рка, за горою, починає затухати. 3 тим виникає потре6а перенести й церкву iз Стapoї Бi6рки до Бi6рки Hовoї. Тим 6iльше, що дерев'яна церква нагально потре6увала о6нови.

I ось за наполяганням нового пароха отця Степана Ковалевського стара церква роз6ирається. Її поновлено свiжим деревом та встановлено на мicцi, де зараз є дiюча церква святої Покрови. Тут же, 6iля церкви, залишено цвинтар. Освячення нового молитовного, духовного мicця вiд6улося осінню 1780 poкy.

На початку XIX столiття появляються першi церковнi шематизми. Це дiловi і документальнi описи вищих духовних oci6 з консисторiї як про дiяльнicть caмoї церкви, так i про життя парафiян, що є вiрними духовним святиням. Саме цi первиннi i важливi церковнi документи стали першою спробою описової icтopiї дiяння церкви в Галичинi. 3авдяки їм ми можемо вiдтворити тепер те, чого нiколи не 6ачили i не мали про нього нiякої уяви.

Саме iз церковних шематизмiв дiзнаємося, що в 1832 роцi у Бi6рцi iз 2700 проживаючих oci6 772 сповiдували греко-католицький о6ряд. Парохом у них був сорокачотирирiчний отець Григорiй Вєлькопольський. У містi 6ула школа i поштова станцiя.

Через п'ятнадцять pоків отця Григорiя замiнив на парафiї отець Iгнатій Дзерович. Це 6ув великий український патрiот, який свою нацiю, свiй народ i українське слово ставив на pівень з укрaїнською церквою. Для нього українське 6уло найвищим мiрилом у життi. Напевно, що саме з того часу Бi6рка так ревно i вірнo оберігає iдеали українського патрiотизму, цiнить їx, як зiницю ока.

А час тодi 6ув нелегкий. У містi вже 6ули сформованi конфесiї: римо-католицька, iудейська, лютеранська, греко-католицька. Понад 40 чоловiк 6уло євангелiстiв. То ж не дивно, що для захисту українського населення, яке складало у Бi6рцi третю частину, в 1848 роцi 6ув органiзований кypінь самооборони "Руські стрiльцi". Бiля церкви зaгiн урочисто отримав 6лагословения вiд отця Iгнатiя на до6ру звитягу за правду i волю українського народу. Комендантом стрiльцiв 6ув о6раний 6рат отця - Емiль Дзерович.

Після такої привселюдної, урочистої духовної презентації отця Iгнатiя Дзеровича було звинувачено у закликах до латинників переходити у греко-католицький обряд та у пiдбурюваннi українців розігнати силою польську гвардію, яка самочинно управляла в містi i упереджено, зверхньо та брутально поводилася з українцями. Правда, австрiйськии уряд чинно і по-діловому розібрався у цій справі і конфлікт був закритий на користь yкpаїнців. Тим самим авторитет отця Iгнатія Дзеровича став ще вищим.

А через п'ять років люди ще більше потягнулися до отця Iгнатія. Адже він у 1853 році під час пошестi дизентерії, відвідав кожен будинок, де був хворий, і провів безкоштовно захоронення дев’ятнадцяти померлих. А ще через рік, в 1854 році, отець захоронив 35 бiбрчан, що померли у час пошесті холери.

В наступному poці отець Ігнатій щиро молився з бібрчанами на горі Щеці, дякуючи Богу, що пошесть холери у містi припинилася. Було це на полi Михайла Чемеринського, при освяченнi та вiдкриттi каплицi пресвятої Покрови Пречистої Дiви Марії. З того часу бiбрчани iз cвоїм священиком, отцем Ігнатієм, бiльше радiли, нiж плакали. На це були добрi причини.

У 1861 poці у містi була вiдкрита державна школа, а в 1867 poцi Бiбрка стала повiтовим центром. В цьому ж poці отця Iгнатiя Дзеровича обирають деканом Бiбрського церковного деканату. Bін добровiльно стaє наставником міськoї школи.

Вивчивши належно стан справ, отець Iгнатiй згодом доповiв мicцевiй владi про погане вiдвiдування школи учнями. Так, iз 265 хлопцiв, що мали навчатися у школi, на заняття приходило лише 80, а з 252 дiвчат до школи ходило лише 20 юнок. В цей час у містi налiчувалося 3580 жителiв.

При отцевi Iгнатiю в школi був обладнаний спецiальний клас для релiгiї. На його основнiй стінi висiв великий святий образ i рiзьблений дерев'яний Хрест. У школi вiдводилося для навчання релiгiї по 3 години щотижня.

Після 26 pоків Божої Служби на Бiбрськiй парафiї слiд отця Iгнатiя Дзеровича вiдходить на другий план. Вiн вже не такий виразний i дiловий. Його замiняють новi, молодi отці.

В 1874 poці Бiбрським деканом стає отець Григорiй Савчинський, а з 1876 року - отець Амвросiй Зарицький.

У цьому ж poцi згадується отець Михайло. Про нього читаємо: "Отець Михайло Мiнчакевич з Бiбрки передплачував москвофiльський журнал "Наука". Проте, не знаємо, чи він тiльки проживав у містi, маючи парафiю десь в околицi, чи був сотрудником саме Бiбрської церкви.

Через два роки парохом Бiбрської церкви стає знову отець Дзерович. Але це не отець Iгнатiй, а його син - Євген. За неповних два роки вiн вже очолює Бiбрський деканат Греко-католицької церкви. А через pік стaє духовним наставником першої галицької поетеси, патрiотично настроєнoї молодої бiбрської вчительки Уляни Кравченко, що приїхала сюди на роботу.

На теренi тодiшнього Бiбрського повiту було ще два Греко-католицькi деканати - в Ходоровi та в Журавно. Спiльно вони об'єднували 45 парафiй. Стiльки ж у повiтi налiчувалося й українських греко-католицьких священикiв. I отець Євгeн зобов'язаний був їx добре знати. Володiти досконало iнформацiєю про те, як iдуть духовнi справи на цих парафiях.

Так що роботи у Бiбрського декана було надто багато. Але він, як i його батько, нiколи не боявся працi, вникав у нeї завжди сповна i безбоязно. Весною 1884 року отець Євгeн схвально пiдтримав iнiцiативу поета Iванa Франка та вчительки Уляни Кравченко про проведення загальномicького вiча на вiдзначення 70-рiччя вiд дня народження Тараса Шевченка. Цей захiд вiдбувся бiля каплички на Смерековiй гopi i зiбрав велику кiлькiсть городян.

Наприкiнцi XIX столiття Бiбрка значно розрослася. В 1891 роцi тут налiчувалося 4947 жителiв. І ось перед цiєю великою громадою отець Євген виступив з пропозицiєю подiлити 4-рiчну школу на двi oкpeмi: чоловiчу i жiночу. Не дивлячись на додатковi грошовi видатки, громада погодилася iз священиком.

Згодом, в 1894 роцi, за розумною радою отця Євгена в школi для 297 єврейських дiтей мicцевий рабин став проводити уроки релiгiї. Це дало можливість значно полiпшити економiчний стан школи, придбати новi прилади для учнiв i провести необxiдний ремонт примiщення.

А через piк почалася емiграцiйна гарячка. Досвiдченi агенти працювали i у Бiбрцi. Але запальне, щире i патрiотичне слово духовного наставника отця Євгена Дзеровича багатьох залишило в отчому кpaї. І це спасло їx вiд довгорiчних поневiрянь та нужди. Вони залишилися живими, не скалiченими, i над їx могилами, пiд чужим небом, ніхто тужливо не виводив: "Чуєш, брате мiй..."

У листопадi 1895 року майбутнiй голова уряду ЗУНР, львiвський адвокат Кость Левицький провiв установчi збори по вiдкриттю у Бiбрцi фiлiалу "Просвiти". І отець Євген Дзерович iз священиками Бiбрського деканату Яковом Сiнгалевичем, Левом Левицьким, Iвaнoм Бiлинкевичем увiйшли до першого складу керiвництва "Просвiти" у Бiбрцi. Сюди був обраний i дяк Бiбрської церкви Iван Коцюмбас.

Через piк, 27 жовтня, товариство "Просвiта" почало свoї дiяння у школi-дякiвцi, при церквi. На жаль, в 1914 роцi, пiд час вiйни, вона згорiла.

Майже кожен piк у Бiбрцi вiдбувалися новi, цiкавi iмпрези. Так, у березнi 1897 року була органiзована зустрiч бiбрчан з кандидатом на посла до австрiйського сейму, професором зi Львова Юлiаном Романчуком. Люди на руках внесли його у зал пожежної сторожi i радо вiтали всiєю громадою. На цiй зустрiчi був отець Євген Дзерович iз 20 священиками.

А в тpaвнi наступного року на цвинтарi, бiля церкви, вiдбулося вiче на честь вiдзначення 50-рiччя скасування пащини в Галичинi. Знову з'їхалися уci священики деканату. Biд їx iменi виступив отець Iван Бiлинкевич iз Звенигорода. Бiля церкви було встановлено кам'яний Хрест Свободи.

Через мicяць Бiбрку спiткало стихiйне горе. О 3 годинi ночi, 17 червня, над містом пронiсся смерч. Отець Євген тут же прийшов до церкви i вiдчинив її, знаючи, що вiруючi прийдуть до своєї духовноi святинi помолитися Богу, щоб вiдвернув стихiйне лихо. І коли вiд Бiбрки до Нових Стрiлищ падали вирванi страшним буревiєм iз землi телефоннi стовпи, у Бiбрськiй церквi лунала щира молитва.

Першими до церкви прибiгли два брати, молодi хлопцi. Вони допомагали священику встановити свiчки на церковнiй огорожi i при входi у храм, щоб було видно людям. Зривно i люто гудiв наверху вітep, розкидаючи все навколо, а внизу, бiля церкви, було тихо i свiчки не гасли.

Багато прийшло у цю нiч людей до церкви. І до кiнця з ними були обидва брати, що допомагали священиковi. Iх потiм прозвали "свiтликами". То, може, від цього часу i родини Свiтликiв повелися у Бiбрцi?

Кажуть в народі, що однa біда cepед людей не ходить, щось обов’язково пристане до нeї i пiде далі у гіркій парі. Так і у Бібрці вийшло. Після лихого смерчу, на початку 1900 року залютувала скарлатина. І отець Євген Дзерович, як колись і його батько, пішов до хворих. Він явно не заразився хворобою, не вiдчув бiди бiля себе, але щось з ним сталося... Вже не було того запалу, eнepгії i завзяття. Щось скувало йоro серце i душу. Життя стало тяжким, невиразним. А тут ще сон приснився. Якось пiд ранок будить йогo батько отець Iгнатiй, i каже: "Сину мiй, отче Євгене, маєш виконати мою волю, а свiй обов'язок перед парафiянами у Бiбрцi. Суть її в тому, що у мiстi давно потрiбно звести нову, кам'яну церкву. 3роби це, нехай залишиться по нас, священиках Дзеровичах, добра пам'ять. Але починай робити це негайно. Бо здоров'я твoє пiдiрване, воно вже не поправиться... Примирись з тим i Бог радо прийме тебе в cвoї о6iйми. І будемо ми з тобою знову разом у Бозi, на вiки вiчнi..."

Спочатку отець Євгeн спокiйно сприйняв сон. Biн не став вiдразу виконувати волю батька. Але через декiлька pоків повернувся до нього i зрозумiв, що маленька церква вже не спроможна обслужити 1483 греко-католикiв. То ж слово батька є вiщим. Місту потрiбна нова церква.

З весни 1905 року стареньку дерев'яну церкву на міському цвинтарi стали о6муровувати кам'яними стiнами. Так почав здiйснюватися план забудови новoї церкви за проектом львiвського архiтектора Василя Haгірнoгo. Душею i натхнениим керiвником будiвництва був той же отець Євген Дзерович. Будучи серйозно хворим, він довiв почату справу до кiнця i пiд осінь 1906 року будiвництво нової церкви у Бiбрцi закiнчили. Нова церква отримала iм'я Пресвятої Покрови, великого дня Храмового празника у мiстi, i була освячена в 1907 роцi. Toдi ж злiквiдовано цвинтар бiля церкви. Останки покiйних бiбрчан перезахоронено на новому цвинтарi, де є він i зараз. А Хрест Свободи перенесено i встановлено на гopi бiля каплички.

На освячення нової церкви приїжджав Митрополит кир Андрей Шептиць¬кий. Це був його перший приїзд у Бiбрку.

За час працi на бiбрськiй парафii отець Євген Дзерович зробив дуже багато. Були у нього ще iншi добрi задуми та плани, але пiдiрване здоров'я не дало їx здiйснити. На 64-му роцi життя його не стало. Bін помер у високому духовному званнi - "Радник Митрополичої консисторiї". І на кaмeнi його надгробника бiбрчани викарбували такi слова: "Вдячнi парафiяни своєму пароху". А ще були вдячнi бiбрчани i за сина Юлiана, який також був священиком.

Поряд з величною могилою отця Євгена Дзеровича є на міському цвинтарi могила Iванa Коцюмбаса. Це довголiтнiй дяк Бiбрської церкви, який віддав її служiнню 50 pоків життя. Тому не дивно, що його родинi було дозволено хоронити покiйного як священика. Та й мicце на цвинтарi вибрали почесне, бiля священика Євгена Дзеровича, з яким дяк Iван жили душа в душу. Саме йому отець Євген розповiв про вiщий сон з батьком. І вони обидва приклали максимум зусиль до зведення кам'яної церкви у Бiбрцi, щоб виконати заповiт отця Ігнатiя Дзеровича.

Kpiм сумлiнного служiння Богу i рiднiй церквi, дяк Іван Коцюмбас залишив кілька цiкавих icторичних доводів та досліджень стосовно історії Бібрки. Але, на жаль, вони з часом погубилися, а більшість з них була знищена більшовицькою владою, бо кожне слово, кожна сторінка його писання чи відкриття – це слово патріота, справжнього українця.

Після отця Євгена Дзеровича священиками у Бiбрцi були отцi Гвоздянський і Цигельський.

В 1908 роцi парохом став 42-рiчний отець Олександр Данилович. До його парафiї безпосередньо належала й дочірня каплиця в ceлi Воловому. Вipнi греко-католицької церкви надовго запам’ятали щирі, святі й повчальні промови отця Олександра. В них він навчав людей Божої любовi, патрiотизму i злагоди.

Одним iз таких величних, духовних заходiв було освячення прaпора українського Товариства "Сокiл" у червнi 1912 року. Проходило воно у час фестин за участю "соколят" всього повiту.

Бiбрська церква вела серйозну боротьбу iз п'янством. Отець Олександр органiзував при нiй братство тверезостi, куди входило 30 поважних i авторитетних городян. Кожен з них проводив наполегливу, роз'яснюючу роботу iз 5-10 любителями мiцних напоiв. І це давало плiднi результати.

Щоденно священик бував у двох шестикласних школах: у чоловiчiй i жiночiй. Вiн добре знав вcix 577 учнiв i їx 20 вчителiв.

Наприкiнцi 1913 року у містi налiчувалося 6 тисяч 100 мешканцiв. 3 них 1600 чоловiк були греко-католики. Це найбiльша кiлькicть населення за icторiю містa, вершина його розвитку.

На жаль, пiсля цього місто пiшло на спад. Причиною стала росiйсько-австрiйська вiйна. 3 приходом росiян почалися пiдпали, грабування. Повнicтю був знищений apxiв в костелi, а з ним - 300 найдавнiших актiв з iстоpii Бiбрки. Був пiдпалений будинок староства, знищено важливi церковнi документи. Засмученi старожили порiвнювали дії росiян з нападом татарсько-монгольcькoї орди.

У невизначеннi i в повсякденних тривогах перебував у цi днi бiбрський священик Олександр Данилович. Адже українських священикiв грско-католицького сповiдання росiяни не визнавали i вдавалися до їx примусового вивезення, а то й фiзичного знищення.

Ось саме тодi, в осінь 1914 року, у штаб росiйських вiйськ, що розмiщався у Бiбрцi, був доставлений етaпом арештований у Львовi Митрополит кир Андрей Шептицький. Перед допитом йому було дозволено помолитися у Бiбрськiй церквi. Із сльозами на очах зустрiв Митрополита отець Олсксандр. Вiи показав йому церкву i молився поряд з ним за його спасiння. Це був другий приїзд Митрополита до Бiбрки. Але надто гiркий i болючий.

Через piк у Бiбрськiй церквi появляється другий духовний чин - сотрудник. Викликано це тим, що у містi греко-католикiв ставало щораз бiльше i одному священику тут вже було тяжко справлятися з роботою.

І ось з 13 жовтня 1915 року у Бiбрку приїжджає новий священик - отець Василь Лаба. Для бiбрчан він був взiрцем найвищого українського патрiотизму. Тому й недивно, що саме отець Василь став головним капеланом УГА, а згодом доктор Василь Лаба був обраний ректором духовної ceмiнapії у Львові. А на його мicцe сотрудником у цepквi став отець Іван Мащак.

Саме він допомiг священику Олександру Даниловичу органiзувати та задiяти окружний осередок УГК (Український Горожанський комітет). І з 1921 року ця громадська спiльнота допомогла багатьом укрaїнцям у вирiшеннi важливих справ, якi при стосунках з чужими урядовцями не завжди мали правдивий i належний вислiд. УГК мав на контролi дії aдвoкaтiв, яких у мicтi було чотири, трьох бiбрських банкiв, полiцiї, лiкарiв тощо. Але найголовнiшою метою дiяльностi УГК була матерiальна та моральна допомога українцям, якi були в полонi вiйськовому i перебували в таборах та тюрмах.

За недовгий час отець Iван Мащак, як i його попередник отець Василь Лаба, пiшов священиком в Українську Галицьку Армiю (УГА). А отець Олександр Данилович вiдслужив у Бiбрськiй церквi 28 pоків свого життя i у 70-рiчному вiцi вiдiйшов У "вiчне лоно" Боже. З належними почестями отця Олександра захоронено на бiбрському цвинтарi.

Після священика Даниловича на бiбрськiй парафii деякий час служив отець Тpicкa.

Отець Данило Міхур. 1929 рік Третій приїзд Митрополита Андрея Шептицького до Бібрки в 1932 році. Урочистий кортеж на центральній вулиці міста Віруючі з Бібрки в Гошові 3 жовтня 1937 року. Перший ряд, зліва направо: Софія Охримович, Йосиф Охримович, Франка Охримович, Ганна Гринус, Степан Кузів, Розалія Костирка, Марія Чабан. Другий ряд: Олексій Чемеринський, Йосиф Якубівський, Марія Заяць, Володимир Чемеринський. Неопізнаною є дівчина в другому ряді.
Отець Осип Дяків у день йорданського водосвячення на центральній площі міста в 1943 році Хресний похід на водосвячення в 1943 році за участю духовного оркестру міської читальні Церковний хор на водосвяченні в 1943 році. Диригент - Ярослав Залога. В першому ряді - сестри Ганна і Розалія Костирки, найактивніші учасниці церковного хору

В 1925 роцi Бiбрська церква презентувала вipуючим нового священика. Був це тридцятисемирiчний отець Данило Mixyp, родом з села Миколаїв тодiшнього Бiбрського повiту (зараз у Пустомитiвському районi). Він також був великим патрiотом України i xотів бачити такими ж cвoix парафiян. За це неодноразово переслiдувався польськими шовiнiстичними урядовцями. Спокiйно i гордо перенic знущання пацифicтiв i далi проголошував патрiотичнi промови.

- Наша церква - це твердиня всього українського, - говорив отець Данило. - I коли ми будемо разом з нею, нас ніхто не подолає.

На жаль, у травнi 1932 року отця Данила Mixypa перевели на бiльшу парафiю, у м.Броди. Буквально через декiлька днiв отця Данила замiнив священик Панчак. Biн виявився добрим господарем церкви i запам'ятався бiбрчанам електрифiкацiєю святого храму. Наприкiнцi червня 1932 року у Бiбрськiй церквi спалахнуло електричне світло.

I саме тодi з вiзитацiєю на бiбрську парафiю приїхав Митрополит кир Андрей Шептицький. Це вже втретє їx високе Преосвященство вступило на бiбрську землю.

Про це згадує у своїх спогадах син бiбрського лiкаря Iванa Рижiя - Орест-Мирон, що проживає зараз у США. Вiн написав:

- Екселенцiю на границi з Бi6ркою вiд села Шпuльчина зустрiчав екскорт численногo кiнного загoну в козацьких одностроях. Вiн cyпроводжував достойного гoстя аж до церкви. Там 6уло вiдслужено святу Лiтургiю. Пiсля цьогo вiдбулася зустрiч Митрополита з мирянами в прuмiщеннi товариства "Просвiта".

Цю iмпрезу органiзував святковий комiтeт пiд керiвництвом тодiшньої голови товариства "Просвiта" та антиалкогольного товариства "Вiдродження" п.Мирослави Блавацької.

В церквi у цi роки дякував один iз членiв великої, надзвичайно свідомої i активної бiбрецької сім’ї Коцюмбасiв. Biн жив на дякiвцi разом з дочкою Наталкою i внучкою Оленою, що згдом вийшла замiж за В'ячеслава Чорновола. На дякiвцi, бiля церкви, органiзовано було дитячу захоронку (дитячий садочок), яку провадuла з великим уcпixoм п.Нуся Хом'як, сестрiнниця бiбрецького cyддi, доктора Дмитра Блавацького.

Ось такий маємо цiкавий спогад, що яскраво розкриває церковно-світську cторінку життя у містi при священнику Панчаку. Шкода, що i його скоро переведено з Бi6рки у Львiв.

А у Бi6рку приiхав отець Осип Дякiв. При6ув сюди декому вiдомим, бо у містi проживала його дочка Осипа-Анна, що 6ула замiжня за 6i6рським доктором Iваном Рижiєм.

Як видно з практичної дії, отець Осип Дякiв плiдно працював у містi. Про це виразно сказано у пiдсумковiй довiдцi отця Євстаxiя Барткiва, який iнспектував Бiбрську церкву у груднi 1937 року. В нiй читаємо: "Отець Осип Дякiв веде парафiю взiрцево. Коби то так було всюди..." Доводом тому є пам'ятка пр незабутню поїздку вipуючих з Бiбрки на вiдпуст до Гошова.

А далi похвали заслужили й iншi служителi церкви. Про них написано так: "Батато старань прикладають у церковних справах довголiтнi провiзор Павло Костирка та дяк Iван Коцюмбас. Вони наслiдують добрi дiяння свого священика..."

Така належна характеристика при серйозному iнспектуваннi дaє нам право розповicти трохи бiльше про отця Осипа Дякiва.

Отож, народився він 23 лютого 1870 року у Львовi в родинi вчителя. 3aкінчив народну школу, вчився в академiчнiй гiмназiї, а потiм студiював теологiю i фiлософiю у Львiвському yнiверситетi. Одружився з дочкою отця-совiтника Якова Сироїдова Наталiєю у Львовi. Висвятився на священика в 1893 роцi i став сотрудником у Рiвненськiй церквi, бiля Калуша, а опicля в Городку, бiля Львова.

Першу окрему парафiю дiстав у Виписках Перемишлянського повiту. По чотирьох роках працi перевели иого в село Городиславичі Бібрського повіту. Через пiвроку тут померла його дружина.

В 1908 роцi Митрополит кир Андрей Шептицькии іменував його крилошанином, а рік пiзнiше - радником Митрополичої консисторiї i шкiльним iнспектором для для науки і релiгiї по Винниківському деканату.

Пiд час Першої cвітової війни пережив російське вороже непримирення. Його, як i священика з парафiї Пiдсоснiв-Миколаїв отця Омеляна Боберського, мали арештувати та вивезти в Росію. Але про цю акцію його попередив рабин з Миколаєва, i отець Осип своєчасно укрився в управителя школи пана Михайла Чернявського.

Коли в 1918-1919 роках настав Листопадовий зрив i yкpaїнськe вiйсько стояло довкола Львова, частими гостями на проборствi в Городиславичах були сотник Iван Рудницький, архiкнязь Вiльгельм (Василь Вишиваний), поручник Володимир Баб'як, сотник Теодор Мартинець та iншi високi вiйськовi чини УГА.

Така велика приязнь священика до українських патрiотичних воякiв спричинила гостpi ревiзiї i репресiї з боку польських шовiнicтичних сил. І коли армiя Галлера зайняла Галичину, тут же почались наїзди галерчикiв для покарання патрiотiв. Пiд репресiї попав й отець Осип.

І ще одну велику бiду пережив священик. Haвеснi 1919 року село навicтила пошесть висипного тифу. Сповiдаючи хворих, отець Дякiв заразився тифом i тяжко перехворiв.

Тридцять pоків священичив отець Осип в Городиславичах. Bін нiяк не xотів залишити одинокою могилу дружини, але прохання дочки i велика батькiвська любов до єдиної дитини перемогли. Вони мрiяли надалi бути разом... Ось так i переїхав у Бiбрку священик Осип Дякiв у 1933 роцi. У цьому ж роцi він був найменований прелатом.

Але родинне щастя i тут не тривало довго. 3 початком Другої світової вiйни, в 1939 роцi, чоловiка доньки, доктора Iванa Рижiя, переводять з Бiбрки в облздороввiддiл у Львiв. Отець знову залишається caмотнім i тяжко переживає совітську окупацiю.

На його долю випав тяжкий хрест. 3 липня 1941 року він органiзував церковно-громадське перезахоронення останків закатованих українських патрiотiв в застiнках сталiнського енкаведе. Трупи в тюрмi валялися повсюди, навіть не прикритi землею.

У цiй святiй, Божiй справi прийняло участь понад 10 священикiв Бiбрського деканату. Були представники i з iнших деканатiв. Страшну скорботну процесiю вів по місту отець Осип Дякiв. Початок траурного походу був вже на цвинтарi, а з подвiр'я тюрми ще не вci люди вийшли. Скорботна процесiя через місто тривала понад годину.

Шiстнадцять трун несли люди. В них лежали не полiтики, не революцiонери. Це були свiдомi, добрi i чеснi українцi. Вони хотiли кращої долi i правдивого, чесного життя для своєї нації, для свого народу. Ось i весь їx гpix!

Отець Осип йшов у скорботi на цвинтар i думав про убiєнних бiбрчан: Боднара, Козакевича, Керницького, Кульчицького та про iнших закатованих людей. Bci вони вiруючi, ходили у церкву на молитви, вчили побожностi дiтей i ось розп'ятi ворогом за правду i Bipy. Напевно, таку мученицьку, Хресну дорогу перенic син Божий - Icyc Христос. І воскрес серед мертвих! То нехай пам’ять про невинно убiєнних воскресне в народi назавжди!

І так сталося, як сказав у проповiдi священик Осип Дякiв. Люди у Бiбрці пам'ятають про невинно убiєнних. Пам'ятний Знак на братськiй могилi є вiчною, тернисто-пiзнавальною сторiнкою про енкаведистськi, сталiнськi злочини; пересторогою для тих, хто так довго приховував вiд людей каторжне i криваве беззаконня, що вело до мученицькоi cмертi. Люди, однак, завжди про все знають i пам'ятають!

На щастя, до того жахливого дня був у священика й iнший - пам'ятний i величний. 30 червня 1941 року у Бiбрцi було проголошено незалежну Укрaїнську державу. З балкона міськoї ради про це повiдомила городян представник від тимчасовorо українського уряду, член ОУН панi Євгенiя Музика, яка зараз вiдома вciм, як Ярослава Стецько, голова Центрального Проводу КУНу, депутат Bepxoвнoї Ради України. За погодженням iз урядом у Львовi, вона представила бiбрчанам тимчасового першого українського голову міського уряду пана Ярослава Дякуна, вчителя за професiєю, члена ОУН. Церковна громада з отцем Осипом Дякiвим щиро вiтала обрання мicцевого yкpaїнського уряду i з натхненням виконала церковно-державницький гiмн "Боже великий, Єдиний!"

Але нацiональна радicть була надто короткою. Нiмецький окупацiйний режим злiквiдував проголошення незалежної української держави, i члени ОУН знову змушенi були пiти в пiдпiлля.

І про ще один випадок iз священницького дiяння отця Осипа у Бiбрцi мусимо сказати. Це про його суд у 1937 роцi з римо-католицьким ксьондзом. Суть його була у тому, що молодий сотрудник костелу викинув освяченi отцем Осипом хлiб i вино з кивота дочipньоi каплицi у Воловому. Таке святотатство не могло пройти повз увагу отця Осипа, i справа розглядалася у мiсцевому судi.

Захищав Греко-католицьку церкву адвокат Роман Кульчицький. Суд вирiшив надалi проводити вiдправи в каплицi села Волове - почергово: як української церкви, так i римо-католицького костелу. Таке рiшення стало правомipним на основi того, що українськa сторона подала документи, в яких було доведено, що каплиця зведена спiльно, всiєю громадою села i записана до вжитку обом конфесiям: греко-католицькiй та римо-католицькiй. Отож конфлiкт отримав позитивний кiнцевий висновок для церкви.

А ось ще одна пам'ятна подiя з життя церкви в 1938 роцi. Про нeї пригадав виходець з Бiбрки, вiдомий львiвський художник пан Степан Костирка. Вiн цю визначну подiю описав так:

- Вийшов священик Осип Дякiв на казальницю i промовив: "Дорогі парафiяни, нам необxiдно придбати новий фелон. Але такий, щоб був гiдний нашої парафiї... ".

І рознiсся переконливий гомін: "Схвалюємо, нехай буде так".

Священик промовляв все далi i здавалося, що його голос наповнився духом вiри. Лице засіяло: "Фелон буде вишитий найкращими майстрами Глинянської килимової фабрики, яка славиться на всю Європу."

І баcиcтi голоси поважних городян відповіли: «Нехай буде так!»

На це отець закiнчив промову словами: «То ж нехай виповниться ваша воля на славу Отця небесного, на славу нашого народу!»

Розiйшлися парафiяни з церкви з надiєю на добру невiдомiсть, з нечуваною втіхою за ще невиповнений скарб рук людських. Кожний з них по-своему уявляв красу майбутньою вишитого фелона, мав особисту уяву про це високе, духовне творiння.

А жiночки тут же, бiля церкви, згуртувавшись в гpyпки, переконували одна одну, як то буде виглядати.

- Панi Лупiцька, яка ваша думка?
- То ще завчасно щось вгадувати. Але впевнена, що це буде досконала рiч, бо глинянськi вироби своею славою переходять далеко за межi держави Польської.

І з тим всi погодились. Бо таку оцiнку дала старша сестра, голова церковного братства.

- А як ви думаєте, скiльки то буде коштувати?
- Скiльки б не сказали, все потрiбно оплатити. Якщо людям щось подобається, то вони не поскупляться. Це ж дуже велика честь мати таку дорогу цiннicтьу церквi. Тим бiльше, що тiльки в соборi святого Юра у Львовi є вишитий фелон. Я бачила його коли Митрополит Андрей Шептицький вiдправляв в ньому Лiтургiю...

3 того часу повiтове мiстечко горiло бажанням якнайшвидше побачити величну релiквiю. Навiть iншi релiгiйнi конфесii тримали це питання на контролi. Це була головна тема розмови для городян.

І ось одного погiдного понедiлка церковний комiтeт, до складу якого входили панове I.Керницький, М.Лупiцька, М.Коcтирка, п.Боднар, священик о.Дякiв вибралися до Глинян, щоб на мiсцi побачити, в якому cтaнi знаходиться фелон. Для бiльшої впевненоcтi та гарантiї у виборi взiрця запросили мецената п. Романа Кульчицького, котрий вважався кращим мiсцевим знавцем мистецтва.

Їхали двома фiрманками через багато сiл. І всюди зауважували високе нацiональне пiдняття, український патрiотизм. В Романовi, наприклад, до подорожуючиx молодi i старшi селяни вiтaлися словами: "Слава Україні!»... Всюди було дуже чисто i охайно, гарно прибрано i побiлено будiвлi.

У Глинянах пaнi Лупiцька повiдомила, що їм на вибiр було запропоновано десять художнix проектiв. Вибраний з них пoпepeднiми посланцями сподобався найбiльше. Пан Кульчицький схвально поcтавився до цього еcкiзу i пiдтвердив високий рiвень процесу виконання фелона.

Приїжджi оплатили аванс всiєї вартостi фелона i розрахувалися за ескiзи. Отець Дякiв пiдписав угоду, за якою фелон має бути готовим до дня святої Покрови.

Пiсля повернення церковної делегацїi, по мicтy пiшла чутка, що пробу на фелон вибрав сам адвокат п.Роман Кульчицький. Це ще бiльше пiднесло вартiсть майбутнього фелонa, бо для бiбрчан слово адвоката було завжди дуже цiнним.

Винагороду за новий фелон по мicтy з6ирали п.п. Лупiцька i Паух. Кожен мешканець старався показати се6е якнайкраще i не скупився за добро церкви. Гроші, належні cумi, за пару днів 6ули зi6ранi.

Biд того дня час спливав ще стрiмкiше. Важлива подiя ось-ось повинна 6ула вiдбутися. За недiлю до храмовою празника отець Дякiв оголосив, що на престольне свято 6уде освячувати фелон.

І наступив цей важливий для церкви i парафiян день. Церква, як i все місто, були пречудно пpи6paнi. У xpaмi не 6уло де й стати.

Старший 6рат Петро Боднар разом iз старшою церковною сестрою п.Мaрією Лупiцькою увiйшли в захрестiю, де при cтiнi висів новий фелон. Пан Петро перехрестився i делiкатно його зняв. Зайшов священик отець Дяків. Наступила урочиста тиша. Священик, хвилюючись, стиха промовив: "Прошу вас, почекайте хвилинку. Я мушу прийти до себе..."

З його вуст тихо злетiла щира молитва: "Вiрую, во єдиного Бога, Отця вседержителя... "

Дух мужностi i cпокою оволодiв священиком. І тoдi вiн чiтко промовив: "Виконуймо свою святу мiсiю..."

Вiдкрились "Царські врата". Бiля престолу стояв отець Осип Дяків i в руці тpимaв Хрест. Він чинно благословив вiруючих. Десять священикiв в пишних ризах вийшли з грона вiруючих i кожен проходив через "Царські врата ", щоб принести уклiн благочесностi новому Фелону i доторкнутись до нього.

Почалася Божественна Лiтургiя. Багатоголосий хор зазвучав урочиcтo У Бiбрській цepквi. Пафос великої святостi i душевного пiднесення оволодiв вiруючими. А на отцевi Ocипi ясною бiлизною iскрився фелон. Здавалося, що це освiчений сонцем гоpить cніговий покров, на якому в срiблясто-блакитних i пурпурних кольорах промовляла iкoнa вишитої Мapiї - Богоматерi i дитяти Христа-Спaсителя, обрамлена пречудовими орнаментами yкpaїнської Вiзантії.

Променi сонця знову освiтили фелон. Маєстат Божої Мaтepi з дитятком у легкiм коливаннi немовби розмовляв з вiруючими. На відміну статечнiй iконi, яка завмерла в обрамленнi, фелон мiнявся своєю формою, чим збагачувався новими барвами. Наймeнший рух придавав фелону iншого виразу: то делiкатної усмiшки, то ласкавої доброти, то cмиpeннoї святостi. Церква ciяла в Божiй, святiй орантi. А пiд склепiнням храму велично i звучно вiд сотень людських сердець i їх душ лунали пpeкpacнi слова: "Боже великий, єдиний, нам Укpaїну храни."

Для отця Осипа Дякiва це був прекрасний, незабутнiй час. Але були й тяжкi, надто болючi днi.

Найбiльш нестерпним i тривожним видався для отця Осипа Дякiва 1944 piк. 3 повторним наближенням червоних вiйськ до Львова, його дочка з мужем і внуком Орестом емiгрували на 3axiд. Вони просили його їхати з ними. На що отець вiдповiв: "Cтapi дерева нiколи не пересаджуються. Та й cвoїx вiрних я не хочу покинути у бiдi".

З новим приходом совітської влади Бiбрська церква опустiла. Вiдчутним став натиск бiльшовицького режиму. Отця заставляють перейти на обряд православ'я. Жити стає нестерпно. І отець Осип в 1947 роцi переїжджає до маленького села Пнятина Перемишлянського району, яке колись належало до першої його парафiї.

Добрi люди, чеснi селяни i справжнi вiруючi не дали пропасти старенькому отцевi-патрiотовi. Вони всiляко пiдтримували його ще два роки. Але велика туга за рiдними, постiйний неспокiй через несправедливicть та фальш з боку нової влади сильно вплинули на його здоров'я. 12 липня 1949 року отець Осип Дякiв помер.

Остання його просьба до громади - захоронити в родинному гробiвцi в Городиславичах. Але й цього cовітськa влада не дозволила зробити. Його навiчно розлучили з любимою дружиною Наталiєю.

Ось така сумна icторiя про одного iз бiбрських священикiв. I ми мaємо її завжди пам'ятати. Бо це наш нацiональний сум i бiль, наша трагедiя. Але хiба ця історiя єдина?..

Безлiч страчених, доведених до вiдчаю i розпуки українських греко-католицьких священикiв є на cовістi тоталiтарного сталiнського режиму. А скiльки їx пропало безвicти i невiдомо де покояться їx останки, без останньої сповiдi i молитви. Тяжкий це Хрест, але він завжди на виднотi, у глибокiй пам'ятi народу. Він горить полум'ям вiчної слави i любовi до отчої церкви.

Подальшi дiяння Бiбрської церкви вже в обрядi православ'я xapaктepнi тим, що тут надто швидко мiнялися священики. Так, з 1947 року по 1990 piк ix було дванадцять.

Першi з них, отцi Kуciв та Науменко, не пiдiйшли мicцевiй владi та їx силовим структурам. Отцiв часто викликали в енкаведе, у мiлiцiю та в прокуратуру. Закiнчилося це тим, що раптом їx у містi не стало.

Наступнi два священики - Голонько та Манзуватий, залишили добрi слiди за собою. Перший опарканував церкву i привiв до ладу прицерковну земельну дiлянку, а другий отець органiзував та виконав внутрiшнє малювання церкви. З 1956 року бiбрська духовна святиня отримала належний вигляд.

На той час до церкви ще допускалися дiти, дехто приходив на молитву i з iнтелiгенцiї. Дiти органiзовано i пишно приходили на Перше Причастя, урочисто їx тут i хрестили. Такими щасливими подiями були востаннє 1958 та 1959 роки. Надалi церква для дiтей заборонялась. Тут, бiля церкви, в недiлю та святковi днi виставлялись спецiальнi патрулi з aтеїстів. Дивитись на це свавілля i беззаконня отець Манзуватий далi не міг i за власним бажанням залишив парафiю.

Наступним священиком був отець Степан Цicик. Бiбрськiй парафiї він віддав 20 pоків свого життя - з 1959 по 1979 роки. Це був iстинний, чесний служитель церкви, за що бiбрчани йому щиро вдячнi. Вiн нiколи не входив нi з ким в конфлiкти. І таким ставленням не ставив церкву перед фактом закриття або заборони.

Добрим словом та щирою порадою завжди задовольняв вcix вiруючих у правдивiм словi Божiм. При ньому вiруючi не знали рiзницi мiж греко-католицьким обрядом i православ'ям. Для вcix він був однаковим i по-Божому люблячим. Його захоронено з почестями в центральнiй частинi нового цвинтаря. Поряд з отцем покояться син i дружина.

Після священика Степана Цісика Бiбрська церква деякий час не мала свого постiйного священнослужителя. Цю святу мiсiю виконував отець Iван Королiв iз Львiвського собору святого Юра. Для вiруючих вiн був також розсудливим і помiркованим у час атеїcтичного, бiльшовицького свавiлля.

Через piк його замiнив отець Михайло Пастернак. При ньому полiпшилось електроосвiтлення церкви, пiдключено новi електролюстри (павуки).

Наступним парохом у містi був отець Євген Похожай. Його прах також покоїться на бiбрському цвинтарi.

В 1982 роцi Бiбрську церкву обслуговував отець Стернюк. А в наступному роцi деякий час парохом був отець Йосиф Лучит. Перiодично вiдправляв у Бiбрськiй церквi й отець Євген Борковський iз Стрiлок.

3 16 вересня 1984 року бiбрську парафiю прийняв отець Мар'ян Галуйко. Він подбав про те, щоб церква всерединi обновилася. І в 1988 poцi проведено було велику роботу по художньому малюванню стін у церкві, а також її зовнішньому ремонту.

З приходом до влади нових демократичних сил Бiбрецьку церкву святої Покрови 30 червня 1990 року відновлено в обрядi греко-католицькому. Отець Мар'ян залишив церкву i взявся за зведення православного храму.

Першим служителем у вiдновленiй Греко-католицькiй церквi був отець Любомир, що повернувся пicля полiтичного заслання з Алма-Ати. А до того, у квітнi 1990 року, отець iз села Давидова Михайло Коваль урочисто освятив у центрі міста синьо-жовтий нацiональний стяг.

3 1 липня 1990 року священиком у Бiбрцi став отець Михайло Трач. На його долю випала нелегка мiciя - стати новим проповiдником нацiональних i патрiотичних iдей, довести до вiруючих суть всенародної звитяги за незалежнicть, соборнicть i самостiйнicть України. Отець Михайло постiйно знаходився в гущi людей, йшов до них на перший їx поклик.

7 жовтня 1990 року отець Михайло провiв церковно-громадське перезахоронення oстанків жертв, закатованих енкаведистами в застiнках Бiбрської тюрми у пiслявоєннi роки. Це були патрiоти України, вояки УПА, їx зв'язковi та спiвчуваючi борцям за незалежнiсть краю.

Десять трун виставленi були на великому, довгому катафалку. В шести з них бiлiли черепи i обмитi землею костi, а в чотирьох - по два черепи i безлiч людських oстанків. Bci вони були розкопанi активicтами Руху i знайденi пiд колишнiм муром тюрми, на її подвiр'ї. Чотирнадцять невiдомих патрiотiв України, чотирнадцять гарячих сердець, що волi хотiли землi рiднiй, чотирнадцять українських повстанцiв, що не покорилися енкаведистам. Хiба вони виннi в тому, що батьки виховали їx вipними синами милої вітчизни, а Бог закликав захистити рiдну церкву, вийти на бiй з нападником, що зухвало i пiдступно перейшов кордони отчої, рiдної землi? Не йшли вони на чуже, а обороняли своє, нацiональне, материнське!

Священик Михайло Трач освятив останки полеглих у борнi за волю України великий березовий Хрест, пiд яким вони надалi будуть спочивати у братській могилi. У промовi він сказав: "Вони загинули за волю України, вони загинули за свободу нашої церкви святої. Причiнiмся своїми щоденними молитвами i чесною працею до того, щоб приспiшити давно омрiяну для нас волю..."

Прийшла воля, прийшла незалежнicть! А з ними - велике розумiння святостi до Бога, до церкви та релiгiї. І вci захотiли освячення домiвок, установ, службових офiсiв. Отець Михайло почергово проводив у місті освячення.

30 червня 1991 року, на вулицi Львiвськiй встановлено i освячено Пам'ятний Хрест на честь 1-oї рiчницi вiдновлення у містi Української Греко-католицької церкви.

1 грудня цього ж року вiруючi церкви святої Покрови iз cвоїм священиком Михайлом щиро молилися за добрий вислiд всеукраїнськогo референдуму. Вони дякували Богу, що подарував їм волю i щастя незалежностi. Вся церква була у яскравому свiтлi радостi.

А через декiлька днiв до Греко-католицької церкви завiтали гостi вiд римо-католицької конфесiї. Вони привiтали вiруючих iз здобуттям незалежностi України та передали подарунки українським дiтям з нагоди польського свята Миколая. Подарунки були надicланi юним бiбрчанам з Ярославля.

Отець Михайло роздав подарунки укрaїнським дiтям i запросив бажаючих послухати в костелi святкову Лiтургiю з нагоди празника святого Миколая. З того часу почали наводитися бiльш тіснi контакти мiж обома конфесіями.

Величним i по-справжньому святим видався для бiбрчан другий день Великодня наступного року. У місто приїхали представники вiд нiмецького благочинного релiгiйного товариства Кирила i Методiя з містa Кельна. Вони привезли прекрасну фiгуру Дiви Марiї, виготовлену кращими майстрами в Нiмеччинi і освячену в Iталiї.

Шановний гiсть пан Девольф, вручаючи отцевi Михайлу фiгуру Божої Матері, сказав, що це реалiя мicтики на з'яву Богородицi на гopi, бiля каплички. З цiєї нагоди в цepкві святої Покрови відбулася велика Лiтургiя, а опicля молебень до Мaтepi Божої за здоров'я i щастя Bcix парафiян. На закiнчення урочистостей отець Михаило сказав: маю сьогоднi надзвичайно велику paдicть. На мою парафiю, у Бiбрку, прийшла назавжди Мaтip Божа у прекраснiй фiгурi. Biд сьогоднi - це наш великий церковний скарб. Адже тут, поряд з Icусом Христом, що є завжди з нами, буде i його Мaтip Божа. Це найбільше щастя для всіх нас.

А потiм наступив час вiдновлення давньої, icторичної духовної святостi у містi. Бiльш як через 790 pоків у Бiбрцi вiдновлено жiночий монастир. До нього зiбралися сестри Згромадження Пресвятої Родини.

11 листопада 1992 року монастир був освячений. Тут вiдбулася привселюдна Арxiєрейська Служба Божа. Урочистостi духовнi провiв Верховний Apxiєпископ УГКЦ Блаженнiйший Мирослав Iван кардинал Любачiвський.

Про iсторiю Згромадження сестер Пресвятої Родини розповiла настоятелька монастиря у Бiбрцi сестра Юлiана Гошовська:

- В 1911 роцi бiля Ясної Гори в селi Гошiв, на Iвано-Франкiвщинi, вuникло Згромадження сестер Пресвятої Родини. Засновником Згромадження був отець Олександр Дикий, а спiвзасновниками - отець Теофiл Горникевич та сестра Тереса-Текля Юзефiв. Перший дім сестер, а згодом і новiцiят, знаходився у селi Гошiв Долинського пoвiтy. До декiлькох молодих дiвчат, якi вирiшuли посвятити свое жuття Боговi, долучались все нoвi i нові. В 1913 роцi Мuтрополuчuй Ордuнарiят затвердuв назву Згромадження та Устав. Щобu прожuтu, сестри працювалu на полi, а своє служiння здiйснювали при цepквi: катеxuзувалu дiтей, пiдготовлялu молодь до подружнього жuття, вчили церковного cпiву, шилu рuзu, тобто всецiло посвятилuся Боговi та Божому народові.

Вже в 1918 роцi в Болехові, а в 1919 році в Долині булu засновані сиротинці, якими сестри заопiкувалuся аж до ліквідації нашої Церкви. Після смерті отця Теофіла Горнuкевuча, духовний провід сестрам надавалu отці Василіанu, які приїхали на Ясну Гору в 1920 році.

3 1921 року спiльнота щораз більше розвuвається. Це також час, коли виникло багато ocepeдкiв, де просять до праці сестер. Так, у 1922 році сестри їдуть до сиротинця у Стрuй та до зaxuсту в Сколе. В 1926-1927 роках сестри виїжджають на працю в Улuчне, Залукву, Сварuчiв, Солець, де в домах сестер або селян закладають захоронкu. В 1927 роцi 3громадження було затверджене не тiлькu Львiвською, але й Станiславською та Перемишльською дiєцезiямu.

В 1939 роцi вiдкриваються захоронкu в селi Ляцьке-Шляхоцьке та в Борuшкiвцях. Сестри продовжують працюватu i з початком воєнних лuxолiть. В 1941 роцi вiдкрвається дім в селi Капустuнцi. В цьому ж роцi сестри йдуть працюватu до зaxuсту для дiтей-cирiт в мicтa Коропець, Стрий, в села Руду-Лiствицю, Бiле. До роботu просять сестер в лiкарнi у мicтa Чорткiв та Бiбрку, в дім старцiв у Стрий.

Та вiйна внесла cвої страшнi кopeктиви. Вже в 1942 роцi сестри крок за кроком були змушенi залuшатu cвої монacтиpi, cиротuнцi, захоронки. Вони зазнавалu постiйних обшукiв, побоїв, арештiв. Булu випaдкu, колu вiйськовi, прийшовши, забирали все, що тiльки можна було забратu. Але сестри не моглu зламатuся: за їxнi габiти трималися переляканi до cмepтi дiти.

З приходом бiльшовuцької владu Згромадження налiчувало 78 сестер i 20 домів, з яких вci до одного були або лiквiдованi, або пepeтвopeнi на державнi установи. В 1950 роцi було заарештовано i вислано на Сuбiр чотирu сестри, а з нимu головну настоятельку Згромадження сестру Андрею Брошнiвську. 3 цього часу спiльнота сестер опинилася в зовсiм iншux умовах. Та хоч i залишилися без проводу, нixтo iз сестер на вимоги влади не "перейшов на православ'я". Іх не лякали застрашування тюрмою та рiзноманiтнi погрози.

Суттю загальної icтopiї Згромадження є iсторiя кожної oкpeмої сестри, кожної душi, яка, i цього не слiд забувати, попри негаразди, вuснажливу працю ззовнi, несла у собi важкий тягар духовної боротьбu зi злом, а це - фундамент монашества. Перетворення свiтy зла у cвiт добра та любовi стається саме у серцях, коли нас ображають, а ми благословляємо, нас гонять, а ми терпимо, нас ганьблять, а ми з любов'ю вiдзиваємося". До цього поклuканi уci христuяни, а в особливuй спосіб уci богопосвяченi особи.

Пiд час пiдпiлля УГКЦ сестри жили зовсім в iншux умовах, нiж це звичайно властиво монашому жuттю. Їх позбавилu спiльноти, монacтupiв, монашого одягу. Одне слово, вони були позбавленi майже усіх засобiв для духовного росту i розвитку. З пiдпiлля Згромадження вийшло iз порожніми руками (жоден iз домів, що забрала колись влада, не повернено), але iз серцем, повним запалу до жuття та глибоким досвідом переслiдувань i випробувань.

Перший монастир, де сестри Пресвятої Родини вiдкрuли свiй новiцiят, був у Бібрці. До речі, це мicтo для Згромадження було відoмe значно ранiше. Сюдu нашi сестри прибули ще в 1941 році для праці у лікарні. 22 липня 1941 року від бомби, яка впала на лiкарню, загинула сестра Корнuлiя,що похована на подвір’ї церкви святої Покрови. А сестра Пахомія була поранена.

Протягом комуністичної влади у Бібрці проживали сестри Христина та Рафаїла, що також працювали в лікарні. Працювали тут також сестри Софронія та Ореста.

В 1991 роцi на прохання вчительки музичної школи пані Євгенії Рибій сестри Севастiяна Витвицька та Йоанна Cтopожук розпочали у Бiбрцi катехизацiю. Незадовго у містi за старанням пані Євгенії підібрано було три будuнкu, які моглu б пiдxoдити для новiцiятського дому. За спiльною згoдою головної настоятельки Згромадження сестри Тереси Тишківської та Головної Ради було вuбрано будuнок по вулицi Мapiї Заньковецької № 8.

В березні 1992 року на прохання Верховногo apхієпиcкoпa УГКЦ Мuрослава Iванa кардинала Любачiвськогo виконком Бiбрської міської ради вирiшuв віддaтu цей дiм сестрам Пресвятої Родини в оренду на 5 pоків. Однак будинок потребував капiтального ремонту: не було вікон, пiдлоги, води, системи опалення, каналiзацї. Своїмu силами та коштами сестри не моглu закласти монастир. Новiцiятськuй дiм було вiдновлено завдякu спiльнuм зусuллям жителiв мicтa Бiбрки та навколuшнix сiл. Дiти збuралu пожертвu, допомагалu пiдприємства, установи, оргaнiзації та Бiбрськuй мiськuй голова.

Пiсля капiтальногo ремонту 11 листопада 1992 року Глава УГКЦ Блаженнiйший Мирослав Iван кардuнал Любачiвськuй освятuв дiм пiд новiцiят Згромадження сестер Пресвятої Родини. Це було велuке свято для сестер та багaтьох жuтелiв Бiбрки, добродіїв та жертводавцiв. Адже мiсце, де є монастир, освячуеться постiйним освяченням його членiв. Жuве свiдчення Бога, яке там панує, пiдтpuмує серед усіх християн дух вipи, надії i любовi.

З 1992 по 2000 роки пiд проводом сестри Мaгістpu у Бiбрському монacтиpi вiдбувалu новiцiят 56 сестер, якi згoдом направлялися по iнших мicтax та селах Укpаїни, де Згромадження вiдновило спiльнотне жuття. З цього слiдує висновок, що вiдкриття новiцiятського дому в мicтi Бiбрка є дуже велuкою Божою справою, справою Церкви та народу. Адже народ, якuй дарує в посвяту гocпoдовi своїх синів i дочок та турбується про них, завждu стягає на себе щедре Боже благословення. Найперше, чuм благoсловляється чu одухотворяється нацiя - це молuтви, які монаша спiльнота заносuть до Бога.

Сестри Пресвятої Родини щuро завдячують своїм спiвбратам та cпiвcecтpaм у Xpucтi, якi в будь-якuй спосiб - матерiально чu духовно – допомагалu їм у сповненні їхнього покликання. За 90 pоків свого iснування сестри Згромадження Пресвятої Родини сповна доказали відданість та повну посвяту cвоїй Церквi та українському нapoдoвi.

В 1992 році відбулася ще одна пам'ятна подiя як для церкви святої Покрови, так і для сестер з монастиря. Дев’ять юних бiженцiв з Приднicтров'я, якi вiдпочивали у дитячому таборi в недалекому від міста селi Свiрж, виявили бажання прийняти хрещення у Бiбрськiй греко-католицькiй церквi. Отець Михайло щиро привiтав юних гостей незалежної України iз Першим святим Причастям. До цих величних церковних урочистостей дітей підготували сестри з монастиря.

З цiєi нагоди вiдбулася свята Лiтургiя, яку провiв ректор Львiвської греко-католицької семінapiї владика Юлiан. Лiтургiю з владикою вiдспiвав дитячий хор Бiбрської церкви святої Покрови пiд керiвництвом п. Лариси Хомутник.

У настушюму роцi, 24 травня, вiруючi Бiбрської церкви вийшли уciм братством на освячення пам'ятного Хреста, встановленого на честь Дня незалежностi України. Тим самим була пiдтримана iнiцiатива колишнiх полiтв'язнiв, добродіїв Петра Iвахівa та Євгена Черкаса про встановлення християнськorо Знака на гopi Щецi, за містом.

З цього мicця видно ген навкруги: Biд Ланiв до Стоків, вiд Бiбрки до Пiдгородища i ще далi, у сусiднi райони. І добре, що це саме так. Бо незалежнiсть - це не маленький, упорядкований для гарного життя куточок землi, а великий, державний простiр краю, в якому вiльно, щасливо i суверенно живе великий народ! І тому так величаво i гордо звучало з цього святого мicця пicенне, тисячне звернения людей - "Боже великий, єдиний!" І тепер щорiчно вci релiгiйнi конфесії iз священнослужителями збираються у центрi містa i спільним походом вирушають до Хреста Незалежностi. Тут проходить загальногромадське духовне зiбрання, на якому представники вiд вcix церков закликають до миру i злагоди мiж собою, а потiм у щирiй, спiльнiй молитві дякують Богу за вiльнicть i соборнicть України.

18 червня 1993 року отець Михайло з церковною громадою провiв перезахоронення останків праху Героя Вiтчизняної вiйни Миколи Бенеша з міського парку на цвинтар.

У цьому ж роцi церкву святої Покрови газифiковано i впроваджено центральне опалення.

Пам'ятною для бiбрчан залишилася субота 30 квітня 1994 року. Саме тоді при церквi святої Покрови започатковано збiр великодневого їствa для воїнів Нацiональної гвардії у Львовi. Iнiцiаторами цієї благочинної акції були 81-pічний житель iз села Коросно п. Євстаxiй Кукурудза, журналicт Ярополк Цapик та члени бiбрського осередку Союзу укрaїнок Марiя Патецька та Ганна Пушкар.

Кожному прибулому у Бiбрку вoїнy були вручені друкованi пам'ятки, де було написано: "Великоднi дзвони лунають над Україною. Прийшов до нас Той, хто смертю смерть поправ. Радiють люди великому святу i голосять важну блaгу Bicть, що упала смерть i є вiчна мiць живого Духа! То ж будьте завжди з нею, дорогi воїни Укрaїни. Шануйте i любiть рідну землю, свiй народ i нацiональні атрибути. Будьте мужнiми i вiдважними, стiйкими i здоровими. Хай Бог береже вас у всьому i благословить на многiї, щедрiї лiта!"

Прибулi вiйськовi вiддали шану Божому гробу, поклонилися Плащаниці у церквi, щиро молилися з бiбрчанами за мир i спокiй в державi. Вони отримали посвячення на добру i безпечну службу в Українськiй армії вiд отця Михайла.

Дiвчата бiбрськi багатьом воїнам подарували ментелики з Хрестом Icyca. Прибулi щиро дякували вiруючим за щедрi великодневi подарунки.

Прийняття воїнів у переддень Великодня у Бiбрськiй церквi перейняли i iншi духовнi святинi - в Ланах, Великих Глiбовичах, Стрiлках та Стоках.

26 лютого 1995 року отець Михайло залишив Бiбрську церкву. Йому була надана iнша парафiя ближче до Львова. На його мiсце прибув отець Микола Коваль - молодий, енергiйний священик, людина високого духовного iнтелекту, добрих мрiй та поривiв. З його iнiцiативи було пiднято питання про будiвництво проборства при церквi, пiдтримано спорудження церкви у примicтi Шпильчина, зведено металеву огорожу бiля церкви, впроваджено у практичну дiю їдальню благочинної служби "Xapiтac" для малозабезпечених мешканцiв містa. До речi, будiвництво проборства у Бiбрцi, в основному, завершено i воно є одним iз кращих на Львiвщинi.

У цьому ж роцi, 30 липня, отець Микола вперше взяв участь у масовому церковно-громадському заходi. Було це величне свято вулицi iменi Митрополита Андрея Шептицького на вiдзначення 130-рiччя вiд дня народження владики.

Тодi ж освячено встановлену напередоднi мicьким осередком КУНу пам'ятну Дошку референту СБ УПА, колишньому студенту Льiвської духовної ceмінарії Андрiю Парису, страченому енкаведистами через повiшання на центральній площi містa в 1944 роцi.

На завершення величних духовних урочистостей цього дня отець Микола освятив нарiжний камінь пiд нову каплицю на площi Стрiлецькiй, яку мicцева влада вирiшила звести на вiдзначення 785-рiччя мicтa.

З великих релiгiйних урочистостей почався для отця Миколи й наступний рік. Про цi подiї пригадала панi Софiя Легендзевич:

- В березнi мiсяцi 1996 року вже при отцевi Миколi Ковалю прийшла у наше мicтo Мaтip Божа Зарваницька. На вулицi Гетьмана Сагайдачного наше церковне братство зустрiло процеciю з чудотворною iконою, що направлялася iз Волового та Стрiлок. З отцем Миколою були також отець з села Лани Степан Палій та ксьондз Бiбрського костелу Петро.

Прийнявши чудотворний образ, святi отцi з процесiєю направилися до центру мicтa. Йшли поволi, бо бiля кожного будинку зупинялися i почергово читали Євангеліє. Кожен господар гарно прибрав подвiр'я, уквiтчав огорожу, браму i хвіртку та виставив "престольний" столик iз святими образами i палаючими свiчками. Це було дуже гарно та урочисто.

Лише через двi години процесiя пiдiйшла до церкви святої Покрови. Тут було тимчасово встановлено величний образ Зарваницької Покровительки. Пiсля чого вiдправлено Богослужiння до Пресвятої Богородицi, Акафiст i Молебень.

На другий день була вiдправлена Велика Лiтургiя i знову Молебень та Акафіст до Пресвятої Богородицi. Надалi молитви i церковні спiви лунали цiлу нiч. Bipуючі церкви проводили нічні чування.

І вже пiсля того образ чудотворної Божої Мaтepi доставили до костела святих Миколая та Анни. Тут також вiдбулися великi богослужiння. Звiдси святий чудотворний образ за участю трьох релiгiйних христuянськuх конфесiй був доставлений до Православної церкви. І знову бiля кожногo будинку, за маршрутом святої процесії, читалося євангеліє. Робили це почергово вci отцi.

У Православнiй церквi отець Мар'ян Галуйко вiдправив Лiтургiю та iншi Божі молитви з віруючими. А пiсля цьогo святий образ був урочисто перенесений до монастиря cecтер Згромадження Пресвятої Родини. Тут завершився великий цикл релiгiйних вiдпpaв, молитв у Бiбрцi при образi чудотворної Божої Мaтepi iз Зарваницi.

Надалi святий образ віpyючi перенесли в село Шпильчина. А звiдси йогo пepeдaно вірним христuянам в інший район.

І про ще один святий образ Бoгоматерi розповiмо у книзi про духовнi скарби мicтa. Робимо це для iстopiї, в якiй духовна святиня є найдорожчим символом чесної людини, її совicтю, вiрою, надiєю i цiлим життям. Мова пiде про головну iкону Божої Мaтepi з Дитятком, якою колись милувалися хвopi у каплицi в Бiбрськiй лiкарнi. Про це розповiла жителька мicтa панi Гелена Мазурська:

- Iкону Мaтepi Божої З Дитятком подарувала до каплицi в лiкарню xвopа жiнка, яку бiбрськi лiкарi зумiли вилiкувати. Було це ще до Першої cвiтoвoї вiйни. При великих урочистостях дарчий образ освятили i встановили на почесному, головному мiсцi над вiвтapeм в каплицi.

Довго i paдicнo милував він очi хворих, якi щодня молилися перед ним i просили у Мaтepi Божої та її Дитятка скорiшого виздоровлення. Доглядали спочатку iкону святу медичнi працiвники, а пiзнiше сестри милосердя, якi тут же, в лiкарнi, жили поряд з каплицею у новiцiятському примiщенні, відпущеному для Монастиря сестер Згромадження Пресвятої Родини.

У святому щасті і Божій радості тривало так до початку Другої свiтoвoї війни. А з приходом совітської влади до Бiбрки все рiзко змінилося. Каплиця була зліквідована і закрита, а все освячене обладнання aтеїcтu нищили i спалювали.

Сестра Христина потайки винесла з каплицi образ Божої Мaтepi з Дитятком і заховала у монастирській кімнаті. Але добре розуміючи, що тут його можуть знайти, потайки, вночi, перенесла iкону через дорогу до власного будинку пaнi Софії Ковтун. Гоcподиня без будь-яких вагань i відмови прийняла святий образ пiд опіку.

За деякий час пані Ковтун передала ікону до костелу, заявивши:

- Це є свята, Божа власнiсть вcix парафiян i не личить менi тpuмaти образ у власнiй xaтi.

Прекрасна каплична iконa була в костелi по листопад 1962 року, до дня його закрuття. І знову нависла загроза її знищення. Щоб цього не сталося, puмo-кaтоликu таємно перенесли образ до церкви святої Покрови, яка, насильно перейшовши на православ'я, залишилася дiючою. І знову Божа Мaтip з Дитятком милувала зiр вiруючux.

3 настанням нового часу демократичних перетворень в державi та визнання України незалежною, в грудні мiсяцi 1989 року у мicтi вiдновлено костел для puмo-католицької громади.

Ксьондз Людвiк Камiлевський зернувся до церкви з проханням повернути iкону. Отець Михайло Трач, порадившись з парафiянами, вирiшив віддaтu iкону до костелу, врахувавши те, що образ перебував тут найдовше, майже двадцять років. У липнi 1990 року церковна громада з урочистою процесiєю передала iкону римо-католикам.

А на осінь цього ж року керiвництво лiкарнi вирiшило відновuтu капличку. Знову свята iконa зiбралася в дорогу. Але на цей раз - до свого piдного дому.

З цiєї нагоди в груднi мiсяцi до костелу зiбралися всi релiгiйнi конфесiї мicтa. Ксьондз Станiслав Фудальо та священик Михайло Трач вiдправили Службу Божу, а пiсля нeї спiльна процесiя вiруючих вирушила до лiкарнi. Вела процеciю колишня завiдуюча міським дитячuм садочком п. Гелена Леонгард, яка для всix i кожного завжди мала у своєму серцi добро i ласку, святе i щире Боже слово.

3 великими почестями iкону прийняв головний лiкар п. 3еновiй Гузар та старша медична сестра лiкарнi п. Ганна Костирко.

І знову xвopi стали молитися до святоi iкони Божої Мaтepi з Дитятком. Подарованuй колись давно хворою жiнкою образ став надiєю, вiрою i любов'ю страждаючих до Всевишнього.

То нехай буде так довго i беззмiнно. Нехай свята iконa бiльше не знає потаємних сховків i нових тяжких страдальних дорiг. Хай свiтлом любовi Божої щоденно зiгрiває вcix на многая i благая лiта.

А ось ще одне родинне святе офiрування Боговi. Мова пiде про фiгуру Божої Матері, яка нeдaвно була встановлена при входi у церкву святої Покрови. Про це дізнаємося вiд мешканки Бiбрки п. Галини Кривенко:

- Якось зi6равшись за родинний, святковий стiл, ми виpiшили прид6ати i встановити у мicтi фiгуру Божої Мaтepi. Мoї батьки Ганна та Іван Яцишини i я з дітьми були дуже paдi тому.

Спочатку мали нaмip поставити фiгуру в центрi мicтa, у сквepi. Але належно подумавши, звернулися до нашого свящeника отця-декана Миколи Коваля за пopадою.

Оглянувши фiгуру, отець запропонував встановити її на пoдвір’ї церкви, біля пам'ятного Хреста.

І вci ми, родинно, взялися за роботу. Спочатку заклали фундамент, пoтім вuмурували постамент i встановили фiгуру Мaтepi Божої. Допомагали нам у цьому служитель церкви п. Михайло Пастернак та добрий cуciд Адам Пiс. За що ми їм щиро вдячнi.

І ось наша Божа Мaтip пpивiтно глянула на всіх парафiян. Я особисто не знаю майстра, якuй виготовив цю прекрасну фiгуру, але твердо знаю, що саме такою бачuла її у снi. Приснuлася мeнi якось Мaтip Божа i ласкаво сказала: "Ти повинна офiрувати мій образ людям, своїй церквi, i Biд того легше стане тобi у життi".

А в iншу нiч приснuлася мeнi знову Мaтip Божа, що стояла у фiгурi, в родинному селi мoєї мами, у Воловому. Вона сказала: "Наведи, дитино, порядок біля мене. Бачиш, в якому я запущеннi стою перед людьми. Hіxтo до мене сюди не приходить i менi від цього дуже сумно".

На другий же день я поїxала з батьками в село i побачuла, що дiйсно тут все навколо позаростало, ніxто фiгури давно не очищав i не малював.

Ми навели повний лад, фiгуру вiдчистuли i помалювали. За це отрuмали духовну подяку від отця-декана Миколи.

І з того часу я спокiйна i духовно щаслива. Сповна виконала настанови моєї покровительки i знаю, що завжди наді мною є тепер її Покров. Це найбiльша paдicть для мене. Бо жити з Богом - це значить жити з вiрою, надiєю i любов'ю про завтрашнiй день, про щасливе своє майбутнє i твоїх рiдних та близьких.

Щодня, йдучи до церкви, я підходжу до нашої родинної Божої Мaтepі. І навіть вiд легкого дотику до неї чи поцiлунку вiдчуваю якусь невизначену нову сuлу, нову енергiю. І від того серце моє наповнюється щастям великої любовi до Бога, до життя, яке він нам дав. І кажу тодi Всевишньому: "Боже, будь зi мною завждu, не залишай мене без своєї опіки во віки вічні!"

Велика активність молодого священика отця Миколи у вcix громадських акцiях, його мудре i повчальне священиче слово у проповiдях привернули багато нових людей до церкви. Виникла потреба проводити у свята та в недiлю дві Лiтургiї. Отже, потрiбний був церквi новий священик-сотрудник. Поки це питання вирiшувалося у Львiвськiй консисторiї, помiчником, допомiжним священиком у Бiбрцi був отець Василь Копичин.

Згодом священиком-сотрудником був призначений отець Дмитро Майкут. Hа цей час вже був вiдновлений Бiбрський деканат Греко-католицької церкви. Його деканом назначено отця Миколу Коваля.

У ювiлейному для мicтa 1996 роцi у Бiбрцi при пiдтримцi ycix церков та костелу започатковано фестиваль духовної пiснi i Божого слова. Головою журі був обраний отець Микола. Щорiчно на фестиваль приiжджає не менш як 15 творчих колективiв. У міському парку, на площi Стрiлецькiй, звучить прекрасний Божий спiв, з чудодiйними словами для душi i серця кожного.

У цьому ж пам'ятному для містa році Бібрська церква святої Покрови урочисто святкувала своє 90-річчя. Чистою, великою любов’ю до Бога та до своїх вірних парафіян відзначила вона свій ювілей.

Через piк отець Дмитро поміняв парафiю. Biн виїхав у Глиняни. На його місцe священиком-сотрудником у Бiбрку прибув отець Зіновiй Телiшевський iз Cвірзької парафії.

Бiбрська церква неодноразово вшановувалася найвищими духовними чинами. Оглядали i молилися у церквi святoї Покрови Архiєпископ Андрей Шептицький, Владика Мирослав Iван кардинал ЛюбачiвсЬкий, Владика Юлiан Вороновський та багато iнших. І вiд того вiчним гарячим полум'ям любовi до Бога горить у бiбрчан їx свята Bipa, Bipa отцiв i дiдiв наших. Яскравим проявом того є сказане народною майстринею, львiвською вчителькою панею Любою Процик, кopiнь родоводу якої ведеться з вулицi Пiддовге:

- Бiбрська церква - наче писанка. Надзвичайно величним є тут багатство iконопиcy, нacтiнних розпиciв. А яка прекрасна поезiя вишиванок. Дбайливi жiночi руки чудово прибрали ними собор своїx душ i це не може не хвилювати. А тим бiльше, що Бiбрська церква - це мiй дитячий духовний cвiт, пiзнання великої, щирої правди про Всевишнього i душевна молитва до Нього. Матуся приводила мене сюди i я вперше виводила на грудях маленькими пальчиками святий Хрест перед Богом. І тепер, вже на схилi життя, розумною i освiченою, з досвідом, пережитою, хочу знову i знову вивoдити на грудях цей святий, великий знак Хреста у Бiбрськiй церквi.

На прощання майстриня подарувала свої художнi витинанки - Бiбрську церкву i святу Покрову над Бiбркою.

3начно менше у Бiбрцi є вiруючих з православної конфесiї. Про їх церкву розповiв парох Iгop Довгулич:

- В 1992 роцi Бiбрська міськa рада прийняла рiшення про будiвництво православного Божого храму. 27 вересня цього ж року отець Мар'ян Галуйко здiйснив освячення новопоставленого Хреста на територiї нової церкви. І вже з весни наступного року вся православна громада взялася за будову храму.

На плaнуваннi i закладаннi фундаменту нової церкви активно працювали Т.Чмuр, В.Шемберг, М.Коваль, Я.Кобрин, В.Микитин, I. Чура, В.Сваха, К.Герчакiвська, К.Мурська, А. Чура, I.Чепiжак, Г. Данилович, І.Блюз, Н. Чабан, Я.Бобечко, М.Гyк, Г.Охрuмович, М.Комар, Н.Керницька, Н.Ланас, Е.Дуб, Г.Гурська, А.Дiшньовська, подружжя - Ганна та Іван Павлixu, Катерина та Володuмир Puндзеняки, Оля та Любомир Працьовитi, Надiя та Роман Свахи i багато iнших. 3 батькам наполегливо працювали дiти.

Особливо хочу вiдзначити тих жiнок iз православної громади, якi щораз збирали новi жертовнi приношення на будiвництво храму. Вони ходили по багатьох селах i там отрuмували дорогi для нас грошовi пожертви.

Добре слово слiд сказати i про тi cім'ї, якi, незважаючи на тяжке матерiальне становище, жертвували cвої ocтaннi заощадження на будiвництво храму.

П'ять pоків тривала наша жертовна, тяжка праця. І накiнець, в 1997 роцi, Господь Бог подарував нам радiсний, щасливий день - день, коли ми увiйшли в новозбудований Православний храм Київського пaтpiapxaтy.

Але при великiй paдocтi прийшов до нас i гiркий смуток. У вepecнi цього ж року, вiдiйшов у вiчнiсть перший наш настоятель i фундатор православної нової церкви отець Мар'ян. З належними почестями, при всіх конфеciяx мicтa йогo захоронено на територiї нашої церкви. Отець Мар'ян навiчно залишився у Бiбрцi, при новому xpaмi.

У жовтнi мiсяцi 1997 року настоятелем Православної церкви назначено мене. Саме менi випала висока честь від Всевишнього вiдслужuти перше богослужiння в новозбудованiй церквi.

7 листопада 1999 року нашу церкву освячено. Цi урочистостi пpoвів Митрополит Львiвськuй та Сокальський, владика Андрiй Горак. Нашiй Православнiй церкві Київського пaтpiapxaтy надано величне iм'я - святого Вознесiння Господнього.

З того часу православна громада щиро молиться Богу за мир i спокiй в державi, за щастя i paдicть для вcix христuян.

Саме з Божої ласки православна громада успiшно споруджує житловий будинок для священика. Це буде гарне проборство.

На вiдзначення 2000-лiття Piздва Христового ми активно включилися у cпiльнi релiгiйнi акцii всix конфеciй. Вважаємо, що й надалi тaкi дiї у мicтi потрiбнi. Саме до злагоди i спокою мiж релiгiйнuми христuянами закликає наш Бог. А ми саме йому служимо yciм серцем i душею.

А ось розповiдь про римо-католицьку конфесiю та їx духовний храм. Її пiдготував ксьондз Станicлав Бухта:

- Моя розповiдь обгрунтована на cпогадах наших парафiян i на деяких icторичних доводах. Почну з того, що костел У Бiбрцi є iсторичною пам'яткою арxiтектури ХV столiття. Засновником костелу був п. Завiша Чарни, з волi якогo в 1402 роцi побудований дерев'яний костел. Але дикi opдu iз сходу скоро його зруйнували i спалили.

Перша iсторична згадка про вiдновлення життя римо-католицЬкоi парафiї i вiдбудови костелу датується 1548 роком. Саме тодi Львiвським арцибiскупом Петром Стражеховським був пiдписаниий документ про вiднову костелу. А до того часу римо-католицька парафiя у Бiбрцi належала до деканату в Свiржi.

3 1628 року бiбрська римо-католицька парафiя входить до колегiуму мансонажу у Львовi. В 1771 роцi закiнчено будiвництво мурованого костелу в стилі ренесансу пiд патронатом святого Миколая. До даної парафiї тодi належали: Ернсдорф, Коцyрiв, Любешка, Ланки, Лани, Пiдгородище, РенфелЬд, Романiв, Серники, Стрiлки, ШпилЬчина i Волове.

Протягом 1914 - 1922 рокiв духовну святиню було добудовано. Споруджено передню частину, тобто збiльшено її розмiри у довжину. Цi роботи по будiвництву були закінченi влiтку на честь свята Анни. Тому костел є пiд патронатом святої Анни, i святого Миколая.

В 1937-38 роках в костелi служили отцi Казiмєж Момоскі, Бронiслав Васел і Людвiк Демський. Така кiлькiсть ксьондзiв в одному костелi говорить про те, що святий храм мав належне число парафiян. Люди у Бiбрцi були побожними i старанно ходили на молитви, були належно вiрними своєму храму.

У 1939-40 роках ксьондзом був Михайло Конрад. Biн помер у Бiбрцi i похований на цвинтарi бiля родинної каплички дiдичiв Чайковських.

В 1943 роцi пробощом служив ксьондз Станiслав Пiс. Про це пригадують Гелена та Бронiслав Мазурськi, які 23 травня цього ж року приймали вiд нього Перше Причастя.

Iнша парафiянка, пaнi Юзефа Горбаль пригадує, що отець Станiслав часто хворiв i його пiдмiняв ксьондз Станошек. Саме вiн давав їй шлюб 21 жовтня 1945 року. Але був вiн у мicтi лише один piк i виїxав у Польщу, де помер на 104 роцi життя. 3 ним у Бiбрцi працював тодi ще й ксьондз Розвуд, який ще зараз живе у Вроцлавi.

3 квiтня мiсяця 1946 року у Бiбрцi постiйного ксьондза не було. Велика частина римо-католикiв виїxала у Польщу, а тi, що залишилися, приходили до костелy i caмi молилися. Але час вiд часу у Бiбрку доїжджали ксьондзи iз Львова, з костелу святою Антонiя або з катедри. Це були отцi Гepoнікум Квятковскі та Рафаїл Кернiцкiй. Пiзнiше опiкувався бiбрським костелом ксьондз Станiслав Плашинськi. Вiн помер 1 березня 1940 року i похований на ЯнiвсЬкому цвинтарi у ЛЬвовi. На його пoxopонi були вiрнi парафiяни Гелена Пiкута, Стефанiя Олiйник та Мiля Земер.

6 грудня 1956 року на бiбрську парафiю приїxав ксьондз Янош Рабар. На його долю випали найстрашнiшi роки, коли у мicтi велася справжня вiйна з костелом. Вiдправляв вiн тут до останнього дня закриття святого храму, що сталося в листопадi 1962 року.

Вiд того сумного дня для наших парафiян жив отець Рабар в приватному домі пaнi Емiлiї Лєнжноi по вулицi Шевченка. Тут вiн продовжував вiдправляти служби Божі для римо-католикiв. Так тривало до весни наступною року. Далi римо-католики стали збиратися на молитви в капличцi на цвинтарi. Понад 28 pоків вірнi костелу саме тут пiдтримували свою вiру у щирих молитвах i вiдправах до Бога. І маємо за це дякувати i пам'ятати про пана Михайла Тарнавського, який так ревно i вiддано служив Боговi до останнього дня свого життя.

На той час костел перетворили у спортивний зал для школи. Тут все було побито, знищено i спалено. Поволi йшло до повної руйнацiї святинi. А тут ще й пожар верхньої частини храму. Сталося це у вересні 1984 року. Пожар тривав від 6 години вечора до 4 години ранку. Якби не вiйськовi пожежники зi Львова, не відомо, як би все закінчилося.

Пiзнiше пiшла по містy чутка, що зроблено це було спеціально, щоб з купола впав Хрест. Костел мав стати музеєм...

Але й на цей раз костел у Бібрці вистояв. І прийшов до римо-католиків щасливий, подарований Богом день, коли нам знову віддали ключі і дозволили Божі відправи.

Було це 16 листопада 1989 року. А 23 грудня цьогo ж року костел був заново освяченuй i став чинним для римо-католицької гpомади. На освяченнi були ксьондз Рафал Кернiцкiй, бiскуп Мар'ян Яворскiй та iншi вucокi духовнi особи. Всьогo – 9 чоловiк.

Але перед тим нашим парафiянам довелося добре попрацювати, щоб вичистити i вuнести весь непотрiб з костелу. І менi приємно cьогодi сказати, що вci римо-католики, як дорослi, так i дiти, працювали без упину, на славу, не вiдчуваючu втоми. Це був їх великий дар Богу за ласку знову вiльно молитися у святому xpaмі.

З грудня 1989 року пробощом на парафiї, що вiдновилася у Бiбрцi, був ксьондз Людвiк Камiлевський з Львiвської катедри. Але скоро його перевели для священництва на Волинь, а до нас приїxав в тpaвнi 1990 року отець Станiслав Фудальо. Piвно через piк пробощом на парафiї став отець Андрiй Бачинський. В 1995 роцi помiчнuком на парафiю був присланий ксьондз Петро Смолька. Зараз він є пробощом у Перемишлянах.

В лuпнi 1996 року приїхав у Бiбрку новий ксьондз - Марек Поневєрскi з Польщi. А з вересня цього ж року помiчником на парафiю був направлений ксьондз Петро Малєц. До того вiн працював в Африцi (Замбiя, Кенiя) i мав великий дocвiд роботи. Через piк вiн повернувся туди знову. А з вересня 1997 року Бiбрську парафiю доручено менi.

Я гордий тим, що маю досконалих у вipi i працьовитих та дуже старанних у побутi парафiян. Вони тяжко i caмoвідданo працювали, щоб довести костел до належного порядку пiсля атеїстичної cовітської розрухи.

Почuнаючи з весни 1990 року, зроблено було надто багaто: проведено внутрішнiй ремонт штукатурки i побiлка, відремонтованo i перекрито новою оцинкованою бляхою дах, встановлено купол на належне мiсце, пiдведенo природнiй газ i впроваджено централЬне опалення, відремонтованo дзвiнuцю, перед головним вiвтарем в костелi встановлено "прозбiтерiум", проведено ремонт зовнiшньої штукатурки, встановленi новi вiкна, двеpi, вuготовлено новi дубовi лавки, закуплено 14 образів з історії Хресної Дороги, придбано "Шопку" до Piздвяних свят i "Божuй Гріб" до Великодня. Закуплено дзвiн та проведено ще ряд важливих гocпoдapськux робіт, вагомим пісумком якux є спорудження катехитичного будинку з проборством та з рiзнuми пiдсобнuми i господарськuми примiщеннями, їдальнею та капличкою. Тут також проходитимуть щоденні заняття з дітьми з бідних сімей, щоб допомогти їм у подальшому жuттi i, найголовнiше, пiдготувaтu їх до належної профеciйної працi на майбутнє.

І про ще одну дуже важлuву справу xoтів бu сказатu. Це про надто копітку роботу наших сестер, що є моїми надiйнимu помiчниками у щоденній працi. Bci вони - Луцiя, Гражина, Галина, Янiна, Катарина, Юзефа, Веpонікa - докладали i докладають великi зусилля, щоб гарно i належно пiдгoтувати дiтей до Першого Прuчастя, на кожне свято показати парафiянам цiкaвy театралiзовану виcтaвy або концерт. І це завжди їм вдається дуже добре.

Римо-католицька громада живе у мicтi з yciмa в добрих контактах та у злагодi. Ми завждu приймаємо участь у загальномiськux спiльних заходах: чи то релiгiйних, чи державних. І вважаємо, що так воно i має бути. Адже ми всі християни i молимося єдиному Богу. То ж спiльно маємо йому й вклонятuся та дякуватu за все, що він нам дає. І найголовнiшим тут є любов до блuжнього, до нашої вiчної, хрuстиянської вipu.

Три релiгiйнi християнськi конфесiї є у Бiбрцi. Живуть мiж собою у злагодi і мирі. Щире, душевне і по-справжньому християнське відношення між ними склалося особливо в останнi роки, коли спiльно міськa громада готувалася до відзначення 2000-рiччя вiд дня народження Icyca Христа, сина Божого. Любов об'єднала людей в одну молитву, поставила поряд усіх на одну християнську дорогу i привсла разом до духовних святинь.

Тiшить нас те, що ця добра, велика ініціатива вийшла від громадської комісії з пiдготовки та вiдзначення 2000-рiччя Рiздва Христовогo при Бiбрськiй міській paдi. В її заходах передбачено було 32 пункти і всі вони майже виконані. До складу комiciї входили всі священики, що є у місті, і їх слово завжди було найбiльш вагоме.

Перша спiльна Лiтургiя за участю вcix конфесiй вiдбулася в костелi святих Миколая i Анни 25 грудня 1999 року. Ксьондз Станicлав Бухта щиро вітав гостей. Отцi Микола Коваль, Iгop Довгулич, а також Бiбрський мicький голова п. Михайло Кобель поздоровили присутнiх iз Рiздвом Христовим, щиро i душевно бажали yciм веселих i радicних Рiздвяних свят.

Друга спiльна Лiтургiя вiдбулася 8 сiчня 2000 року в Греко-католицькiй церквi святої Покрови. Отець-декан Микола Коваль також радо вітав гостей. І знову отцi вcix конфесiй обмiнялися вiтальними промовами.

А 9 сiчня 2000 року спiльна Лiтургiя вiдправлялася у переповненiй Свято-вознесенськiй церквi православної громади. І тут звучали прекраснi слова взаємноi поваги i християнської любовi. Отець Iгop Довгулич щиро дякував усім християнським конфесiям за спiльну молитву у Православнiй церквi на честь 2000-рiччя Рiздва Христового.

Але кульмiнацiєю спiльних Рiздвяних свят у містi було Йорданське Водосвячення. Проходило воно па площi Стрiлецькiй, бiля новoї каплицi. Це був най6iльший вияв єднання бiбрської громади у загальномy духовному сподвижництвi на вipнicть Богу, його прекрасним i вiчним 3аповiтам. А символом цих святих, всеоб'єднуючих Божих дiянь став Хрест Пам'ятi, встановлений тут же, бiля каплицi, мicькою радою. На ньому викарбувано: "Хрест Пам'ятi, встановлений Бiбрською мicькою радою на вiдзначення духовного єднання та щирої Рiздвяної молитви до Бога i спiльногo Водохрещення трьох християнських релiгiйних конфесiй у містi: української Греко-католицької церкви, Православної церкви Київського патрiархату, Римо-католицької церкви."

18 сiчня 2000-го ювiлейного року Божого, у містi Бiбрка, у вiчнозелених шатах тyї, злегка пересипаної нiжним снiгом, вiдкрився бiбрчанам Хрест Єднання. Його спiльно освятили священики Микола Коваль, 3еновiй Телiшевський, Iгop Довгулич та ксьондз Станicлав Бухта.

І залишилася при новiй каплицi icторична, духовна пам'ять на вiки. То нехай таких величних святих знакiв буде у Бiбрцi якнайбiльше. Бо це наша спiльна та щира вiдданicть Богу.

До святих Божих дiянь iз духовними святинями у місті завжди активно підключалися та й зараз спiвпрацюють як громада в цiлому, так i гpoмадськi осередки КУНу, Руху, Союзу Українок, "Сiчi", товариство "Громада" та iншi. Керівники цих органiзацiй, добродiї Петро Iвaxів, Петро Довбецький, Марiя Швед, Василь Гутник, Тарас Шах пiдтримують тiснi контакти iз священнослужителями міста i це дaє плiднi наслiдки. Саме при спiльних дiяннях були урочисто вiдкритi та освяченi Меморiальнi дошки поету-демократу Тарасу Шевченкові й колишнiй вчительцi Улянi Кравченко. А за містом, у пicковнi, та на вулицi Пiддовге висипанi i освяченi могили в пам'ять полеглим у нацiональнiй боротьбі за волю Укрaїни, воякам УПА.

На спiльну молитву вийшли вci конфесiї містa й 28 травня 2000 року. Вони зi6ралися на Ко6заревому Майданi, при пам'ятному 6арельєфi славному синові України Тарасу Шевченку. Отцi Микола Коваль, 3iновiй Телiшевський та ксьондз Станicлав Бухта вiдправили поминальну панахиду з нагоди пам'ятної дати - перезахоронення праху великого поета на Україну, а потiм в єдиній процесiї вiдправилися на площу Стрiлецьку, до каплицi, що6 спiльно помолитися на останнiй маївцi.

І тим самим вся громада містa ще раз доказала, що їx священики, отцi Микола Коваль, 3еновiй Телiшевський, Iгop Довгулич та ксьондз Станiслав Бухта сповна вiдданi великим християнським заповiтам, головним з яких є щира молитва єдиному Богу, що є над нами. 3аради того варто жити в новому українському суспiльствi, яке поволi пiднiмається на повний piст демократiї i незалежної самостiйностi, при якiй Церква матиме, як i колись, найбiльш вагому i святу чиннicть.

Не менш важливою є участь громади містa у недiльних та святкових Богослужiннях. У кожнiй церквi та в костелi є cвoї хори, дитячi ансамблi духовної пiснi. У Греко-католицькiй церквi зараз постiйно дiють три хори: дитячий, загальноцерковний та академiчна Народна капела. Їх керiвники - П.п. Катерина Чабан, Iрина Клепач та Михайло Кобель настирливо працюють над полiпшенням духовного спiву i тим приносять велику насолоду людям.

Окремо потрiбно сказати про п. Iрину Клепач. Ця жiнка навіть в роки безбожного, атеїcтичного свавiлля вмiла утримати бiля себе людей, закоханих i щиро вiдданих церковному спiву, i багаторiчно, з належною щирicтю та вмілістю, сповна вiддавалася служiнню Богу i рiднiй церквi. Її праця вiдзначена нагородою від консисторії та особисто владики греко-католицької церкви.

Заслуговує уваги й святе, щире дiяння дитячого братства при церквi святої Покрови. Ось що розповiла нам про дитяче об'єднання їx перша наставниця i керiвник, вчителька музичної школи панi Євгенiя Рибiй:

-Церковне братство дiтей засноване зразу з поновленням церкви святої Покрови в обрядi греко-католицькому. Було це при отцеві Михайловi Трачу. З невеликої групи дiтей дуже швидко воно зросло до 100 чоловiк. Я, як керівник братства, вважала своєю мiсiєю навчити дiтей cпiвaтu святу Лiтургiю, Молебнi, Акафiсти як до Мaтepi Божої, так i до Icyca Христа, розширити у дiтей знання на рiзнi загальнi молитви, на всяке прощення, молитися навервечцi. Це менi вдалося i я рада, що дiтu, якi пройшли школу релiгiї через братство, вже навіть в старшому тепер вiцi спiвають у церковному xopi, щиро моляться Богу i вважають, що вони завжди були, є i будуть цepковнuми.

Що ми робили у братствi? Ходили з колядою, щедрiвками, з новорiчнuми посiваннями (Меланкою). За одержанi грошi поставили Хресну Дорогу, Гробницю Icyca Христа бiля каплuчки, на Смерековiй гopi, придбали фiгуру Мaтepi Божої i встановили в каплицi на гopi Щецi, провели ремонт прuмiщення монастиря сестер Згромадження Пресвятої родини.

Кожної суботи старанно прибирали святий храм, ставили квiтu у вази до образiв, плели вiночки на пам'ятнi хрести, спiльно виголошували покутну молитву за Україну, за повернення на справедливу i чесну дорогу жuття грiшникiв. Постiйно опiкувалися i наводили порядок у каплицi на Смерековiй гopi.

Наше братство мало цiкавi зустрiчi iз дітьми з Луцька, з якuмu обмінювалuся духовним досвідом, вuїжджалu та ходили пiшо у вiдпycтoвi мiсця: Зарванuцю, Гошiв, Kpexiв, Борuнuчi. По селах Галuцького району, на Iвано-Франкiвщuнi, навчалu людей нових молuтв, а також Молuтву на вервечцi. Органiзовувалu i проводили нiчнi чування.

Мuнуло вiд початку вже немало pоків. Багато наших дiтей сталu на рушнuчок щастя i paдicнo жuвуть в сiм'ях з Богом. А деякi нaшi вихованцi сталu обручнuками Божuмu. Серед них - Назар Рuбiй (Монах - брат Севастян), Таня Натробiна (Монaxuня - сестра Маргарита), Галя Iвaновa (Монaxuня - сестра Софiя). На дорогу священнuцтва вступили Євген Охрuмовuч, Орест Охрuмовuч, Ярослав Копичин.

У нашому теперiшньому братствi постiйно допомагають колuшнi вихованцi, дорослi вже людu - Оля Зборiвська, Оксана Рипньовська, Ipuнa Гула, Марiя Добрянська i трошкu молодшi - Ганна Ржаткiвська, Наталя Тиндик, Василь Тиндик та iншi.

Колu бачу їх тут, то завждu серце i душа радiють. Адже вони так i залuшuлuся моїмu щuрuмu i добрuмu сестрuчкамu i братчuкамu iз церковного братства. А це вже немало!

Хотiлося бu нашuм дiтям ще багато в чому допомогти, але затяжна недуга не дає цього менi зробuтu. Тому молюся за них перед Богом i прошу надати їм у всьому святе заступнuцтво та Покров Дiвu Марії.

Впевнена, що наше дuтяче братство зробuть ще багато корисного, святого i Божого у мicтi. Радiю, що є у них зараз добрuй новuй кepiвник i наставник, моя колега Катерина Чабан. Постiйно їй допомагають й сестри з монастuря Згромадження Пресвятої Родини. Так що дuтячuй cпiв i дuтячuй радiснuй i щаслuвuй голос ще будуть довго лунатu у нашiй отчiй Церкві на славу Всевuшньому Богу.

У заходах громадської комiciї по вiдзначенню у містi великого святого ювiлею є два пункти про доброту i милосердя. В одному з них говориться про широку пiдтримку в церквах ycix доброчинних акцiй, а в іншому - про впровадження у дiю нової програми благочинства - з ім’ям Христа і з добрим серцем.

Зараз обидва пункти набрали вaгoмoї чинностi i є в доброму розвитку. В костелi, наприклад, бiбрчани перiодично можуть отримати матерiальну допомогу медикаментами, одягом, засобами особистої гiгiєни. Тут є група дiтей, якi вiдбилися вiд батьківської опіки, і з ними постійно ведеться виховна, освітянська робота.

Церква святої Покрови довго утримувала понад десяток малозабезпечених громадян i щоденно годувала їx обiдами. Декому надавала й грошову допомогу. А Православна церква перiодично обслуговує ветеранiв воєн i працi, надає також матерiальну допомогу своїм знедоленим парафiянам.

Активно спiвпрацює в цих добрих, сердечних акцiях місцевa влада. За рахунок спонсорських вкладiв пiдприємцiв містa щорiчно проводяться подарунковi свята Миколая, конкурси рiздвяних вертепiв. Kpiм того, два десятки найменш забезпечених бiбрчан безкоштовно отримують рiздвянi та великодневi продуктовi подарунки. П'ятнадцять бiбрчан протягом ювiлейного святого року отримували безкоштовно хлiб.

І вiд цього обдiленi доброю долею люди радiють святам разом з iншими. Вони з радicтю йдуть до свoїx духовних святинь, щоб вклонитися Всевишньому i помолитися Богу за його ласку i чуйнiсть, за тепло, що випромiнює вiчною любов'ю iз серця Icyca.

І кожен знак Хреста над духовними святинями Бiбрки є для них опорою в життi, є доброю надiєю на завтрашнiй день, на добре майбутнє в Українi. 10 грудня 2000-го року бiбрчани зiбралися на гopi, за містом, у напрямку до Львова, на урочисту святу Ювiлейну Академiю. Прийшло їx багато, щоб у тicному колi, знову спiльно, при вcix релiгiйних християнських конфесiях схилитися i помолитися перед новим Хрестом Icуca.

Цей Хрест встановлений на честь ювiлейної великої святої дати Рiздва Христового. 3дiйнявся вiн високо над кожним, щоб розп'яттям cвоїм ще раз сказати: "Над тобою є Бог! Вiчний i невмирущий!"

І як добре, що він є над нами!

Далі буде

© 2006-2016 ● Розробка сайтів у Бібрці ● maksymenkot@gmail.com ● +380972611402