Про Бібрку з любов'ю

Герб
Моя Бібрка
Iсторiя
Храми та каплиці
Видатні люди
Уляна Кравченко
Бібрка у світлинах
Нариси
Спорт
Книги для гостей
Комфорт оселі

З циклу оповідань "Записки вуйка-патріота". Митро Мигдалевий (Дмитро Мєндєлєєв, бібрський самогонщик)

Передрук з сайту «Гоголівська академія». Автор пише під псевдо "Ігор, Levandovka". Інші його оповідання можна почитати тут

Га-га! Так є! Камбек то бі контінуюд! Висьте думали, жи то є все, жи кишка тонка шось більше вродити? а дулю вам! Просто за ті півроку, як кожен пурєдний галичанин, я встиг посадити бульбу, посвятити паску, погуляти на вешілю і викопати бульбу. Ну а то всьо, є для галичанина відпочинок, крім вешілля - бо на то знаєте, здоровя треба гай-гай кіко!

Ну то, про кого буду зараз говорити? А про Митра Мигдалевого, того шо, туй-во, таблицю видумав, шо діти в школі студіюють! десь-єм читав, жи він си в Сибіру народив. так кажу вам шо то є брехня! народивсі в Бібрці, коло Львова. Ну жив, учивсі потроху, падкий був по господарству, неньові й неньці помагав. А коли дійшов віку, то навчили го як самогонку гнати - бо то знаєте нераз майстрам треба дати, аби шось зробили, чи родину пригостити. А в магазин чи в коршму кожен раз бігати - то ні грошей, ні здоров'я не стане!

Ну Митро, взявся гнату ту паленку, і як то кажуть - знайшов в тому свій талянт. Бо так біля тих механізмів припадає, якісь гайки крутит, шось видумує! Коби був офіційно робив, то тра би було йому яку годі грамоту дати. А так - вся округа, навть з Перемишля, до Митра, за самогонкою приїжела!

Але як то кажут - кажда нитка сі рве. Раз рішив Митро, з поліцаїв насміятися - то були його постійні клієнти, але завше не доплачували. Ну і підсипав їм чогось такого в паленку, шо ті після першої деци як подуріли. Бігали шось, кричали, аж на рано їх в хліві зі свинями найшли. Три дні в госпіталі лежали, а як поправилисі, то гарештували Митра, конхвіскували го апарат, і до Львова в буцегарню. Місцеві пиянки навіть хотіли йти го визволяти, але дойшли лиш до Брюхович - там вешілє було, вгощали, ну і ...

А в Львові дуже дивувалисі митровому апарату. Віддали го в університет, а там був якийсь москальський прохвесор. Він як глянув на той апарат, то казав привести Митра, і показаьти му як він працює. А як показав му, то прохвесор сказав, що Митро то є геніуш, і він робить го своїм студентом. Ну там дав шандарям на лапу, ті навіть не думали, жи гордість галицьку москалям продають, і повіз його в Пітербурх.

Там Митро став Дмитрієм Мєндєлєєвим, трохи-сі вчив, а по науці далі паленку гнав. І так файно гнав, якісь там нові рецепти видумував, аж навіть царю троха го самогону давали. Але й сам не раз, випивав. Ну раз, зробив якусь аксклюзивну паленку, випив , вснув, і шось му сі снило, а на рано не міг згадати шо, бо голова боліла.

тего й дня, мав яку конференцію. Прийшов, сів, і ніц не може згадати, шо писати. Аж згадав, шо му сі снило, і то потроху написав, в як говорити не міг, то показував то всім. Всі дивилисі, читали, аж тоді загапльодували му біса. Бо то була власне та таблиці, котру діти студіюють. І так став сі геніушем славним.

Так то є в галичан, шо як наш самогон випєш, то можеш таку славу зароботи, шо всі лиш завидувати будуть!

З циклу оповідань Богдана Волошина «Бурачковицькі хроніки»

Богдан Волошин - наш сучасник, львів'янин, письменник та журналіст.

Гранда

Монолог затриманого Марка Загiрного, правого крайнього нападника команди "Сокiл" з Лопушни в Бурачковицькому вiддiлку мiлiцiї пiсля матчу з мiсцевим "Bipвусом".

... Бiгме, Боже, пане слiдчий, я не винен у тiй грандi. Воно все якось само вийшло.

­

Зачали ми, як завше, о семiй. На футбол люду зiбралося море. Не так, як минулого тижня, коли грали в Рип'яному. Там футбол оглядали три кози, цап Мiсько i баба Василина, яка ту всю громаду пасла. А тут iнша справа - ентузiясти навiть на дерева повилазили. То й не дивно - голова колгоспу пообiцяв тренеру "Bipвyca" за перемогу над нами виписати шиферу на стaйню, а всiй комaндi - по три кавалки канадiйськогомила. То гра мала бути затята. Коли судця свиснув, бальон полетiв у бiк вopiт "Bipвyca". В брамцi динервово скакав Юзик Шопа, люксусовий воротар. Та ви, пане слiдчий, маете його знати. Юзька колгосп купив за бика перемишлянської породи i два кiля мила в тарнавської "Звитяги". Люди повiдають, що він мае такий дриr, що може перелетiти з мiсця паркан Личакiвського цвинтара.

М'яч попав до нашого Тимiша Пiдлiсного. Той як влупить правою - бальон може пукнути. Лиш би в брамку поцiлив... Удар! То щось страшне - м'яч сухим листом прилiпився нижче спини нашого центрального нападника Романа Драгана. Той пластом впав на твердь i лиш вухами ворушив. Добре, що не в око встрелили. Не було б з нами Ромця. На помiч скалiченому кинувся мiсцевий фельшер. Романа за ноги витягли за креси поля. Наш тренер замiнив його на мого лiпшого колегу, Олька Березяка. Biн, правда, трохи не в формi - вчора був на празнику та приїхав в жiночих капцях i з жовтими очима. Але на полi Олько - гiрше звiра.

Десь на штирнайцятiй хвилинi бальон втрапляе до мене. А я валю просто на Bopoтa "Bipвyca". На мене нагло кидаеться їх центральний оборонець Орест Шаргут. То є стрaшний чоловiк. Його тато робить мнясником у Львовi, спродае, ненза, свинячi тельбухи за страшнi грошi. Нарiд на полi зачав кричати: "Орко, задуси того глиста!" Але я не такий дурний, як виглядаю. Його пiвтора центнери мене не встрашать. Падаю на мураву i в летi копаю Орка в кicтку. Той, як втєтий, летить на трибуни i зносить три ряди. Суддя свище, фельшер вправляє щелепу малому, який xотів помогти Opковi. А той дуже гоноровий, того на людях не любить.

Гра провадиться далi. Бальон полетiв на нашу брамку. Не дай Боже, буде гол, ­думаю. Ви, пане слiдчий, не знаете нашого брамкара. Коли йому забивають, впадає в тaкi нерви, що може скалiчити силу народу i пiдняти на ноги всю область. Позаминулої гри так i було. Коли до нас влетiв гол, Стефко-брамкар зняв з рук рукавицi i полетiв за суддею. Той втік на трету бригаду i сховався в гноївцi. А Стефко з криком "Bcix порiжу!" кинувся на голову сiльради. Поважний товарiщ, голова, мусив видертись на церковну дзвiницю i вдарити заупокiйну. Потiм районна газета писала, що в Бурачковичах вiдродилась чудова народна традицiя - виконання на дзвонах світової клясики. А Стефка пов'язали в ту хвилю, коли вiн пальцем пробував вибрати око в мiлiцiянта. Я дуже боявся, щоб подiбної гранди не було тут, бо Стефка тодi дисквалiфiкують на три гри, а ми без нього, як без рук.

На ту хвилю "Bipвус" притис нас до вopiт. Бальон, як зачарований, лiтав межи нами. Врештi, нападник вiрвусiвцiв лупнув злiва в нашу брамку. Стефко блискавкою метнувся на нього, але бальон черкнув об слуп i через дзюру в ciтi викотився в баюру. Що тут зачалося! Cтaдiвoн заревiв: "Слава!". На високiй тичцi над чайною затрiпотiла наша фана, а баптистський хор затягнув свою нову мельодiю "Марадона, Марадона!"

А Стефко зовсiм звар'ював - то було видко по його зaпiнених варгах i залитих кров'ю бiлках. Добре, що тренер був при пам'ятi - тримав за руки, а фельшер запихав Стефковi в писок пуделко заспокiйливих пirулок. Але то всьо не помогло, якби не малий Юрчик. Biн скоренько спутав слабому ноги шнурком вiд рябої корови, яка мирно робила пляцки за брамкою. З того всього гвалту бiдна скотина чисто втратила розум i рвонула стрийським керунком. За нею плугом тягся здинервований Стефко.

Час минав. Треба було зачинати гру. Кинулись за бальоном, але сягнути його не змогли - болота в баюрi було пiд пахи. Тодi пригнали зi свиноферми ручну помпу. Штири мурових хлопи випомпували воду, перегнавши її на загyмiнки. З болота стирчала кабiна втопленого ще перед минулорiчною Пасхою трактора. З його кабiни i дiстали бальон.

Суддя знову свиснув, i ми повалили на брамку "Bipвyca". Наш Ромко Драган гнав вперед, аж земля двигтiла. Наперерiз йому кинувся Юзик Шопа. Ромко пiдскоком поминув його, тодi Юзько вчепився йому в майтечки. Вони так i лишилися в його руках. А нагий Ромко звитяжно влетiв в брамку разом з бальоном. Суддя показав на центр поля, а ми кинулись обнiмати Ромка. Той тiшився, як дитина, i все кричав: "Хлопцi, закрийте мене, бо я голий!" Мала Нуська як зобачила голого - нагло зомлiла. Запасних тpyciв Ромко не мав i тренер мусив збiгати до склепу, щоб купити новi - в зеленi когутики. На тому скінчилась перша половина гри.

В перервi ми всiєю командою лапали рябу корову разом зi Стефком. Знайшли аж на висiлках, за тридцять штири кiлометри вiд Бурачкович. Корова перейшла колiю i чекала на московський потяг, який мав перерiзати налигач разом зi Стефком. На щастя, потяг пiзнив на добу, бо якийсь газда з Чорного Острова розiбрав три кiлометри колiї на паркан.

Коли ми знов стали до гри, сонце вже ховалось за постерунком, пане слiдчий. Суддя сказав, що друга половина матчу буде йти тiльки пiвгодини, бо він пiзнить на потяг до Бiбрки, де його швагер видає дочку за фризиєра зi Львова. Гра знову почалася.

На поле лягли потемки. Малий Юрчик принiс двi гacoвi лямпи i поставив їх над брамками. Але на бойовиську далi було темно. Тодi до суддi приступив старий Йосиф, який мав контузiю ще за Aвстpiїi i бачив вночi, як вдень. А вдень він взагалi не бачив. Дiда прив'язали до коня i наказали йому здiймати гвалт, коли буде гол. За це йому обiцяли кольоровий телевiзор з керуванням на шнурку i штири морги поля. Нарiд знову заревiв, що треба гол, Боже, - гол!

Через якийсь час здинервований дiд Йосиф, якому кляча добре натовкла задок, згадав молодiсть i зi злости запалив колгоспну стирту. Стало видно, як вдень. З Мюнхена передали, що в Бурачковичах патрiйоти зачали вiйну, а з Вашингтона вилетiв до Львова гелiкоптер з консервами i теплими шкарпетками. Але ми того не знали та провадили гру далi. Голова колгоспу кляв старого Йосифа остатнiми словами, бо давно ту стирту обiцяв своєму стрийковi за файний могорич.

Заким горiла стирта, я вхопив бальон i знов пiгнав на ворота "Bipвyca". Брамка була порожня, бо Юзик Шопа побiг до вітру за гостинец. Я пальнув з правої, i бальон зателiпався в сiтцi!

За той час стирта догорiла i стало темно, як в ду... перепрошую пана слiдчого, як в вyci. Нарiд на трибунах зворохобився. Гра стала. Почулися крики: "Вони суддю купили за тальони на цукор!"

Нарiд посунув на поле. Ми того не видiли, бо було темно, але чулисмо як хтось крикнув: "Бий задрипанцiв з Лопушни!" Участковий стрельнув. Куля пробила капелюха старого Йосифа. Той фiцнув ногов, i з криком "За найяснiшого цiсаря!" погнав шкапину у бiк Польщi. Кажуть, що спинили його через три днi за вiciм кiлометрiв до Варшави, де він пробував вiдв'язатись вiд шкапини i йти на Вiдень.

А на полi дiялось щось страшне. Парубки порозпускали паски. От тодi зачалася правдива гранда. Нас гнали через пасовиско до рiчки Стиранки. Ми вивтiкли до води. Збоку вчув страшний крик Ромка Драгана: "Йой, люди, ратуйте, бо я пливати не вмію!" Я злапав Ромка за лiве вухо i потiгнув до берега.

Коли ми вилiзли, Ромко ввалив мене в лицьо, бо вухо в нього розтягнулося i падало на вочi. Я зомлiв i по тому, пане слiдчий, нiц не памнятаю.

Тепер, пане слiдчий, ви видите, що я до тої справи не надаюся, i не можу знати, хто вночi спалив сiльраду в Лопyшнi. Може, то зробила тусовка "Чорний кульпан", де керуе Федьо Цiсар. А може, i нє. Ото i вся гранда, пане слiдчий.

© 2006-2016 ● Розробка сайтів у Бібрці ● maksymenkot@gmail.com ● +380972611402