Микола Лебідь

Передрук із http://uk.wikipedia.org. Фото з сайту http://www.mil.gov.ua

Лебідь Микола (псевдоніми: Максим Рубан, Марко, Євгеній Скиба; 1910 - 18 липня 1998) - український політичний та військовий діяч, один з лідерів Організації українських націоналістів.

Народився в с. Нові Стрілища Бібрського повіту (тепер Львівська область).

У 1930 р. закінчив гімназію у Львові.

У 1930-1932 р. активно брав участь в організації молодіжних груп ОУН на західноукраїнських землях, керував підпільною військовою підготовкою юнаків та дівчат ОУН у Карпатах.

1932-1934 - зв'язковий між Крайовою екзекутивною (виконавчий орган) та керівництвом ОУН за кордоном.

1934 - підготував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького. Після здійснення замаху намагався виїхати через Гданськ-Щецин у Німеччину, але за наказом Г.Гіммлера був арештований та виданий Польщі.

На Варшавському процесі (1935-1936) засуджений до страти, що згодом була замінена довічним тюремним ув'язненням.

5 вересня 1939 р. під час конвоювання в іншу в'язницю втік.

1940 - у ході внутрішнього конфлікту в ОУН підтримав політичну лінію Степана Бандери, а з 1941 р. став його заступником.

30 червня 1941 р. у Львові Українські національні збори проголосили Акт відновлення Української самостійної держави та створення Українського державного правління, до складу якого ввійшов Лебідь.

Після арешту в липні-вересні 1941 р. більшості членів правління Лебідь організовував український антифашистський рух Опору.

Організатор та керівник трьох конференцій ОУН в Україні (вересень 1941 р., квітень 1942 р., лютий 1943 р.).

1941-1944 - переговори з польською Армією Крайовою про загальну боротьбу проти гітлерівців.

До 1943 р. очолював ОУН на західноукраїнських землях і зіграв важливу роль у формуванні Української повстанської армії.

У серпні 1943 р. став учасником 3-го Надзвичайного великого збору ОУН, очолив головну раду ОУН та референтуру зовнішніх зв'язків при керівництві ОУН.

1944 - став співзасновником Української головної визвольної ради та генеральним секретарем іноземних справ УГВР.

За дорученням керівництва УГВР виїхав на Захід для встановлення контактів із представниками західних союзників.

До 1948 р. був членом закордонних частин ОУН.

З грудня 1949 р. проживає в США.

1952-1974 - очолював науково-дослідний центр «Пролог» у Нью-Йорку

1982-1985 - заступник голови, з 1974 р. — член Ради директорів.

1956-1991 - член управи Українського суспільства закордонних студій в Мюнхені й Торонтського видавничого комітету «Літопис УПА» (1975).

Автор спогадів «УПА» (1946, 1987).

Жив в Йонкерсі (штат Нью-Йорк).