Iсторія м.Бібрка
Вперше Бібрка згадується в Галицько-Волинському літописі під 1211 роком. Там також сказано, що було поріч ще два села — Бібрка Стара та Бібрка Нова. Також згадується річка Бібрка, старовинне урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри — об"єкт полювання в Давній Русі.
Поселення було власністю польського короля та входило до Литовського староства. Місцеві ремісники: дубильщики, скорняжники, чоботярі; та купці, платили податі львівському старості як королівському представнику. Як часто відбувалося з тогочасними містами, Бібрку часто здавали феодалам в оренду.
Привілеєм Казимира Четвертого в 1469 році Бібрка отримала магдебурзьке право, за яким дозволено було влаштовувати ярмарок двічі на рік та раз в тиждень (а саме по вівторках) проводити торги. Привілей Сигізмунда-Августа підтвердив в 1569 році надані права та дозволив третій щорічний ярмарок та торги не лише по вівторках, а й щосуботи. Міщанам також дозволялося варити пиво для власного споживання.
1474 року велика пожежа зруйнувала майже все місто. Внаслідок цього уряд на 10 років звільнив Бібрку від податків.
1502 року турецько-татарські полчища повністю зруйнували місто. Ще довго Бібрка не могла оговтатися від цього спустошення: за люстрацією 1621 року в місті королівські фуражири не змогли знайти жодної провізії! 1638 року польський сейм визнав, що Бібрка майже повністю прийшла в занепад і знову звільнив мешканців на 4 роки від сплати податей.
Коли в 1648 році в місто ввійшли козацькі війська ввійшли в Бібрку, місцевий цех чоботарів подарував їм 80 пар чобіт, а місцеві скорняки — 60 кожухів.
Польсько-шведська війна (1655-1660 рр.) довела місто до цілковитого занепаду. За люстрацією 1661 року в місті було лише 26 будинків, тоді як до війни — 150. Лише в 1765 р. будинків стало 300. Крім того, в Бібрці жило багато населення, яке не мало власних помешкань — так звані халупники.
1790 р місто дісталося відомому магнату графу Скарбеку. В 90-х рр. 18 сторіччя було відкрито перші навчальні заклади: дворічну (тривіальну) та трирічну (нормальну) школи.
В 40-х рр. ХІХ ст. в Бібрці проживало 3000 мешканців. Працювала текстильна мануфактура.
Проїжджаючи місто, оглядаємо високий пагорб з каплицею, порослий соснами — улюблене місце відпочинку Івана Франка, що навідував час від часу письменницю Уляну Кравченко, яка вчителювала тут в 80-х рр. ХІХ століття і залишила цікаві спогади про Бібрку.
Найцінніша з точки зору краєзнавця споруда в Бібрці — це старовинний оборонний костел святого Миколая. Храм було фундовано таким собі Завішою Чорним в далекому 1405 році. Поруч зі святинею збереглася мурована дзвіниця.
До речі, за іншими даними, 1211 рік — рік першої згадки не міста Бібрки, а одноіменної ріки, а саме поселення починає фігурувати в літописах лише починаючи з 1436 р. як володіння Внучека з Кутна.
Передрук з http://castles.com.uaТомаш Зауша. Парафіяльний костел св.Миколая в Бібрці.
(Уривки. Переклад з польської Т.Максименко.)За деякими згадками, вже в ХІІІ ст. на місці нинішньої Бібрки була община православних монахинь, однак, щоб стверджувати це з певністю, бракує історичних доказів.
Під час археологічних розкопок в 1987 році в центрі міста натрапили на сліди городища давньоруських часів, однак найстаріші документальні згадки про місцевість пов'язані із згадками Владислава Ягелли в 1412 та 1417 роках. Під час усього періоду перед розділом Бібрка перебувала у королівській власності.
Королевськими «привілеями» Бібрці двічі надавалося германське право, в 1433 тв 1489 роках. В записах мовиться про «oppidum», разом з тим у жодному з документів не йдеться про надання міських прав.
У документах - цікава інформація про особистості бібрських правителів. Їхній ряд відкриває Внучек з Кутно, котрому в 1436 р. Владислав Ш записав доход із Бібрки 100 гривень. Таке збереглося і для Миколая Внучека, який в 1465-1467 змінив свою посаду з правителя Бібрки Старої на правителя всієї Бібрки.
В 1469 р. Казимір Ягеллоньчик, поновлюючи у Бібрці магдебурзьке право, призначив два щорічних ярмарки - у тиждень свята Божого Тіла та у день св.Франциска, а також базар у вівторок. В 1474 р. той самий правитель звільнив мешканців Бібрки на 10 років від податей у зв'язку з пожежею, від якої постраждало місто. В часи турецько-татарської навали (1498?) Бібрка буда спалена, і з цього приводу королевським декретом від 1502 року дістала звільнення від усіх податей і виплат протягом 10 років. У травні 1518 бібрські міщан знову було звільнено на 8 років від усіх виплат (за виключенням сla i czopowego) з огляду на шкоду, якої Бібрка зазнала від татарів.
І це не було кінцем нещасть, які спіткали Бібрку, бо з акту звільнення міщан від усіх виплат від 1539 дізнаємось про дві великі пожежі, які зруйнували місто. Напевно, через ці пожежі Бібрка не виставила жовнірів на війну, за що мала би бути підданою під королівський суд у тому ж 1539 році.
У 1532 році архібіскуп львівський Бернард Вілчек отримав дозвіл на набуття Бібрки разом з навколишніми селами у зв'язку з отриманням войтовства. Архібіскуп отримав «на доживання» місто Бібрка разом з селом Сарники, а в 1541 Бібрка (та кілька сіл) була заповідана на прожиття його наступнику, архібіскупові Петрові Стажечовскему. В 1546 році було підтверджено надання прав, які отримав Стажечовський, «ut dignitatem archiepiscopalem decentius traducere possit».
На початку XVII ст. Бібркою управляли два тентуріуши - Ян Гратус Тарновскі та Йежи Красіцкі, староста долинський. В 1661 році Бібрка та належні до повіту Лани, Ланки, П'ятничани та Сарники належали: Томашу Мяновскі з дружиною Ельжбетою Поплавскою, Миколаю Пельчинскому та його дружині, Яну Годлевскому з дружиною Софією Миславскою, Анджею Лагодовскому, Яну Колеку, Миколаю Турскому з дружиною, Агнешкою Карнковскою.
По розділі маєтки перейшли у власність Казімєжа Красінськего, обозного коронного. Щонайменш з другої половини XIX до першої чверті наступного століття власником маєтку Бібрка була родина Чайковскіх.