Бібрка versus мегаполіс

У проживанні в великому місті, звичайно, є багато переваг. Але є й недоліки. Такі собі супутні речі, на яких намагаєшся не фіксуватись, якщо хочеш залишатись оптимістом. Яким не можна дозволяти формувати свій настрій, якщо хочеш сьогодні лишитися щасливим. Від яких часто намагаєшся відсторонитись, але які впадають в очі. І яких у Бібрці, малому містечку, немає!!

Чого немає в Бібрці

Собачих купок на тротуарах. Кожен мешканець великого міста, якщо він не пересувається виключно автомобілем, хоч раз на тиждень має вступити в собачу купку. Хатні песики — втіха дуже багатьох, але місць для вигулу собак надто мало. Навіть якщо вулицю регулярно прибирають, цього добра часто доволі багато лежить на бруківці, провокуючи емоційних людей на нервові зриви та депресії. В інтернет-форумах спалахують онлайн-війни «собаколюбів» та «собаконенависників», де у запалі сварки часто губиться людська подоба. Схоже, у Бібрці припадає багато менше собако-одиниць на квадратний метр бруківки. Собаки мають вибір, де справляти свої потреби, і роблять це деінде. Собача купка на тротуарі — рідкість.

У Бібрці немає знівечених молодих ялинок. Ялинки стоять цілі. Мешканці, приміром, київських «спальних районів» майже не дивуються вандалам, які, заради хвилинної чи то вигоди, чи то примхи, по Різдву лишають на газонах обрубки без верхівок. І стоять назавжди скалічені деревця, знову ж таки провокуючи людей на гіркі роздуми на тему «куди котиться світ».

Тут взагалі немає міських жебраків. Не стоять попід стінами старенькі люди з простягненою долонею. Не заглядають в очі інваліди з проханнями «допомогти на лікування». Не співають сліпі бабусі. Не просять «копієчок» діти. Можна ходити вулицею спокійно. Не жахаючись постійно — чи то безкраїй людській біді, чи то безкраїй людській ницості, що робить на цьому горі «жебрацький бізнес».

Кожен мешканець великого міста хоч раз у житті ставав жетрвою кишенькового злодія. В переповненому транспорті. В багатолюдній магазинній черзі. Серед щільної маси потенційно ворожих незнайомих людей потрібно дуже уважно оберігати від злодіїв свій гаманець. Схоже, в Бібрці взагалі немає кишенькових злодіїв. Для їхньої діяльності немає відповідних умов. Ані переповненого міського транспорту. Ані щільних скупчень народу. А головне — «інкогніто» тут майже неможливе. Серед десятка зустрічного люду мабуть з двійко знатимуть тебе в обличчя. І привітаються.

Що дивує в Бібрці

Привітання. З тобою іноді вітаються навіть незнайомі. Не знаю, чому. Чи то ти видався перехожому подібним до якогось його знайомого. Чи то, вряди-годи зустрічаючи тебе на цьому «маршруті», людина запам'ятала твоє обличчя. А може, мій погляд був надто пильним? Ні. Людина, що живе у великому місті, поспішаючи в байдужому натовпі, намагається не зустрічатись очима з собі подібними. А ось ця жінка чомусь вдивляється в моє обличчя. Може, ми знайомі? Привітаюся-но я першою про всяк випадок. І отримаю привітання у відповідь.

Так, мегаполіс — це обладнаний побут і шалений вибір «зручностей» для пересічного життя. Це культурні, освітні та розважальні центри. Це світ, що сприяє всілякій витонченості, стилю; втіленню захоплюючих рішень, які тішать око та вухо загалу. Але якщо Ви цінуєте тишу та спокій, городину з власної грядки на столі, чисте повітря, розмірений ритм життя, близькість природи та загальну доброзичливість навколишніх людей, Ви також знайшли б у мешканні в Бібрка-сіті немало істотних переваг.

Тетяна Максименко, грудень 2006